Село моє! а скільки маємо
і радості й опіки, бо
у житті для кожного
були огріхи...
Ти прямо ішов, Вовчинець -
буйні вітри у тебе гостювали
чисті сніги автографи поклали,
а земляки (хто як умів)
свої привіти
з далей рідненькому зіслали.
Сто, тисячі, мільйони днів
в роботі, праці, у труді,
ти брате мій, як вулкан, у кожному кипів.. .
І були кулі, були гулі, були долі,
Та ти не плакав, Вовчинець,
лише стогнав, лише у скроні
ти бив, неначе в дзвони:
"Мої рідненькі, мої кохані діти,
де б ви не були - своєму дереву
не ламайте віти!"
І я почув, і нині кажу всім:
Вовчинець - мій оборонець,
Вовчинець - мій спортовець,
Вовчинець - мій улюбленець!
Літа, літа, літа...
вже крила в слави виросли широкі,
вже у легенди-вовка ноги довгі,
вже корінь з дев'яти зерен
найменші обійняли школярі.
А ми, поважнії сільчани,
які були - такі самі.. .
І дітям, правнукам голосим се:
Життя - уроки - варт їх знати!
А, втім, на службі маємо Тараса:
... Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь... "
І мовлю я на всенький світ:
Село моє - є козацький рід,
Село моє - є Україно пишноцвіт.
Живе, князює в росах Вовчинець -
зі мною в творчості - багато літ.. .
І Києву, Парижу, Лондону щодень гарячий
з Бистриць шле привіт, привіт, привіт!
Богдан Козак |
Роздоріжжя