 Роздоріжжя |
|
| Категорії розділу |
|
| Пошук |
|
|
|
Спорт
Із багатьох видів спорту найбільшої популярності набув футбол.
Перше футбольне товариство було засноване в 1923 р. під назвою "Буй-Тур", а з 1927 - "Каменярі", члени якого і грали в основному в футбол. За спогадами старожилів, це був досить сильний клуб, близький до ямницького. Про видатного футболіста того часу Й. Новицького уже згадувалось. Вовчинецька футбольна команда продовжувала існувати при першій радянській та німецькій окупаціях. При другій радянській окупації футбольна команда була створена в кінці 40-х років і називалась "Скала". Змагання відбувались між футболістами близьких до Станіслава сіл. Члени футбольної команди 1954 року. На початку 1960-х виникли труднощі зі спортивною формою для футболістів. Її важко було закупити на невеликі кошти. Тільки в 1967 р. М. Яцура закупив два комплекти спортивної форми для школи з наміром одягти футболістів. У тому ж році був проведений матч між ветеранами Вовчинця та Ямниці, який зацікавив молодь. Була заново створена офіційна команда, котра досить швидко здобула популярність, через рік зайняла перше місце в ряйоні і стала грати на першість області в групі "Б". Тренером і капітаном команди був Я. Мисюк. Тоді грали Ігор Витвицький, Мирослав Храбатин, Петро Петраш, Михайло Найда, Іван Гаврилюк, три брати Хлібкевичі, два брати Григораші - Любомир і Мирослав та ін.
Здібним юним футболістом у 70-х рр. був Григорій Возняк, який грав за міські дитячі клуби Івано-Франківська. У нього збереглися дипломи, грамоти, свідоцтва за різні виступи та успіхи в футболі.
Після 1991 р. поступово відродилася вовчинецька футбольна команда. Тепер створені дві вікові групи: дорослі та юніори. Вони змагаються на першість сільських клубів Тисмениччини, займаючи місця в п’ятірці сильніших. На змагання часто виїжджав голова сільради Я. Бажан.
Початкові здібності спортсмени набувають у загальноосвітній школі. В 1969 р. один із учнів Вовчинецької школи (майбутній кореспондент) повідомив про кращих спортсменів, виділивши Я. Мисюка. Володимир Зрайко став лижником 1-го розряду, а Василь Веретко - перспективний велосипедист. Ігор Витвицький - футболіст, що встановив також рекорди з легкої атлетики та лижного спорту. Галя Солоденько одержала перший розряд з бігу на 60 м [7].
Із Вовчинця вийшли два здібні гандболісти - Петро Зрайко та Петро Григораш, які грали на першість області та за збірну області. Згодом П. Зрайко, як майстер спорту, грав за першість України (1958, 1959).
Автор грав у шахи за колективи, де він працював, зокрема на першість учителів шкіл Калуського району та на першість міста серед трудових колективів (за Ремзавод, 1962).
У 1958 р. у Вовчинці розпочалися змагання з мотокросу (заїзди на мотоциклах). Траса на Вовчинецькій горі була 2 - ю за складністю в СРСР. Спочатку тут проходили змагання на першість області, а через кілька років - на першість республіки. Невдовзі тут стали змагатися на першість СРСР та міжнародну першість.
Іван Станкевич - майстер спорту України з вільної боротьби і міжнародного класу.
В останні роки добре виступають учні Вовчинецької школи в загальній спартакіаді приміських шкіл. Збірна учнівська команда нагороджена чотирма грамотами відділу народної освіти за 2-е місце в VI спартакіаді (1997), 1-е місце в VII спартакіаді (1998), 2-е місце у VIII спартакіаді (1999) та за 1-е місце в IX спартакіаді (2000). Відповідними грамотами нагороджений І. М. Витвицький за досягнуті успіхи в організаційнійній роботі серед учнів школи.
Із сказаного в цьому розділі випливає, що боротьба з тоталітарним режимом не була марною, але вона коштувала надто багато жертв через недостатню підготовку і недостатню обізнаність з підступністю ворога. Ворог створював такі умови, що було допущено багато помилок. УПА запобігла мобілізації більшості чоловіків і відправленню їх на фронт, запобігла голодоморові 1947 р. та створенню колгоспу до 1950 р. Найбільше жертв було через зраду. Зрадники почали допомогати ворогові ще в 1944 р. Більш передбачливим був сотник В. Николюк. Він нікого не відпускав тимчасово додому, щоб не було зради. Перш ніж самому загинути, він знищив багато ворогів.
У роки партизанської боротьби усім селянам було тяжко і довелось дуже багато пережити, а найбільше репресованим.
Перші роки праці в колгоспі теж були нелегкими. Тільки після смерті Сталіна поступово ставало легше. Люди привикли до важкого життя і пристосовувались до нових умов. У кінці XX ст. життєвий рівень селян знову став погіршуватися. Назрівала криза радянської системи, яка закінчилась розпадом СРСР.
|
| Категорія: Друга радянська окупація (1944-1991) | Додав: Majesty (11.04.2009)
|
| Переглядів: 750
|
|
|
