В архівних документах Львова знаходимо, що в 1789 р. маєтком у Вовчинці, а також Колодіївці і Добровлянах управляла Анна Яблонська [1], а у 1817 р. - уже Фелікс Стойовські (поляк). До складу його власності входив і водяний млин [2].
У цей час або раніше у Вовчинці працювала цегельня, з якої дуже курилось, і люди назвали те місце і прилеглу територію "Курисівка". На кадастровій карті (КК) 1848 р. [3] цієї цегельні уже не значиться, але згадується лан, що знаходився на північний захід від тієї цегельні (za cygelni lan, сектор G). В секторі F (КК) згадується "Kutyszcze nad Cygelnia”. В Західній частині Занитечі була діюча цегельня "Cygelnia" (сектор Н). За розповідями Василя Галущака, 1908 р. н., тут, крім цегли, випалювали і гончарні вироби.
У 1820 р. були складені три документи: "Сумарій індивідуальних аркушів земельної спадковості та прибутків з неї для обчислення податків" [4]; "Сумарій земельних прибутків та їх грошової вартості" [5] і "Баланс прибутків і збитків земель та їх грошової вартості" [6].
У 1948 р.була скасована панщина, і люди ставили пам’ятні хрести. (ФОТО -1,2).
Після скасування панщини (1848 р. ) були складені два журнали. В журналі обліку і плати за земельні ділянки [7] селян об'єднували по двоє під одним інвентарним номером, далі зазначалося номер будинку, земельну площу (в сажнях) та три графи кількісного податку із вказаної площі: пшениці, ячменю ( в центнерах) та кількість грошей (злоті ринські). Наприклад, під інвентарним номером 375 числився Гаврилюк Семен (буд. 111) та Маціпура Василь (буд. 89). Площа поля - 2176 сяж. Податок пшеницею - 2. 23 ц., ячменю - 3. 904 та грошей - 5. 14 зл. р. Мова записів німецька та польська.
Другий журнал обліку нерухомого майна жителів Вовчинця фактично є картою, схожою на кадастрову земельних угідь та будівель. Він складається з 36 частин, перша з яких є заголовком. [8]
На цій карті поле поділене на лани (власника фільварку) та вузькі смужки (селян). На ширших смужках вказані прізвища та імена, а також інвентарні номери власників, а на вужчих - тільки інвентарні номери.
Під №1 значилось поле власника фільварку Ф. Стойовського, під №2 - Василя Храбатина, під №3 - Марині Мрозковської і т. д.
Ще при радянській владі голова сільради Пагулич замовив із ЦДІАЛ фотокопії вищеназваних 36 частин, які були в два рази меншими від оригіналів і нечіткими. Ми вирішили замовити у ЦДІАЛ ксерокопії натуральної величини, на які нанесли кольори з оригіналу.
На цій карті видно два водяні млини. Один - на площі під назво "За рікою", поблизу гори (ч. 13), а другий - на території Занитечі (ч. 26).
Згаданий раніше потік 1 видно в чч. 35, 33, 31 і 26, а потік 2 - в чч. 33, 32, 34 і 27.
На карті також зображено багато доріг. Найголовніша з них - цісарська дорога з'єднувала фільварок зі Станиславовом (ч. 31). Біля фільварку від неї відходили в протилежні напрямки дві дороги: одна - на північний захід і біля цвинтаря повертала до центру села (ч. 26). Вона існує і сьогодні в непоганому стані - заасфальтована. Друга вела в бік Курисівки і перетинала потоки 1 та 2, а далі простягалася поряд зі Стадницею. Біля цілющого джерела повертала в бік Бистриці Надвірнянської і вела до с. Підлужжя (чч. 32 і 34). Через Курисівку проходила дорога, яка з`єднувалася з декількома польовими дорогами (ч. 33). Біля повороту (згину) цісарської дороги одна з доріг відходила до цегельні, а далі - до Занитечі (чч. 31 і 30). По обидва боки доріг викопували фоси (канави), по яких із них спливала тала і дощова вода.
Із полів вода відводилась рудками, глибина і ширина яких була близько (1х3 м). Місцями рудки прокопували глибші. Більшість із них заростала травою, в тому числі осокою, яку люди косили на сіно. Рудки були з'єднані з природними потоками.
Крім доріг, у Вовчинці було багато стежок, якими можна було швидше добратись до потрібного пункту. Однією з них добирались до Станиславова люди з Підлужжя та дальших сіл. Їм сприяла пішохідна кладка через Бистрицю Надвірнянську, яка знаходилась у східній частині від Курисівки і вела понад потоком 1до міста. (ч. 31).
Лісовий масив показаний в чч. 2-10. На КК його видно більш виразно. Зараз він належить до Єзупільського лісництва.
На території фільварку була площа у вигляді літери П із твердим покриттям (ч. 31). Дві смуги з твердим покриттям були і на горі з лівого боку від дороги, що вела на Колодіївку (ч. 14). Біля них були два приміщення, де, мабуть, обмолочували зерно. Найбільш заселеними були центральна частина села іі прилеглі до неї Сайми та Занитеча (чч. 26 і 27).
Люди, котрі замешкали у Вовчинці, мали можливість зайняти значну частину навколишньої території, яку пізніше відсуджували по шматках жителі сіл, що виникли пізніше. На картах це показано у вигляді "претензійних ліній" (Protensions linie der Gemainde) в чч. 3, 4, 5, 7, 10, 22 та ін. Колодіївські поля подекуди вклинювались у вовчинецькі (чч. 9, 15 17, 18).
На карті нерухомого майна позначені деякі урочища: Медліці (ч. 30), На Рудка (ч. 29), Рудка і Горбище (ч. 18), Савзінскі (ч. 16). У декілька разів більше урочищ позначено на КК. Там між Підлужжям, Узином і Колодіївкою позначені урочища В Горбищах (сект. ВВ), Ліски та Ганчина рудка (сектор Х), На горі та Хата побережника (сектор У), За Узінським (сектор Z). За народним переказом, тут були ще урочища Сінокоси і Ксьондзова рудка (сектор Вв), Вертеби (нерівна місцевість) - сектор Y.
Між Ямницею, Сільцем і Колодіївкою позначені такі урочища: Стінка (сектор Р), Стінка від Ямниці (сектор О), Стінка і Стінка ліс (сектор Р), На сіцківа (сектор Q), Темріва (сектор N), Жолоби коло Хреста (сектор R), Пелехачка (сектор M). За народним переказом, тут були урочища Поле під лісом (сектор Q), Пожерниця і На лугах (сектор M).
Під Княгинином і Станиславовом позначені урочища: Поле під Княгинином (сектор J) ; Занитецькі городи (сектор A) та Ставищі (сектор I). Вважають, що тут були урочища Вигін (сектор А), Під рінцев (сектор L, Біля Бистриці Солотвинської), Копанка (сектор А, за Гнатюком), Прийма (сектор J, біля Княгинена), Заруба - між млинівкою і рікою (сектор I).
Поблизу Курисівки значились урочища Лани коло дороги (сектор Н), За цегельнею лан (сектор G), Кутище над цегельнею та Софіївка (сектор F), Місцевий пляц та Кринички від Підлужжя (сектор D), Ложі під городами (сектор С), Поле від Угорник (сектор Е).
Частини КК зазнавали постійних виправлень, тому понищені. Сім із них пропало - це частина села, крім Курисівки.
У документах ідемнізації (відшкодування поміщикам після скасування панщини) за 1850, 1855, 1862 і 1863 рр. є згадки про Ф. Стойовскі [9]. За 1855 р. сказано про подружжя Палагію і Фелікса Стойовскі [10].
На цьому архівні дані про Стойовського вичерпуються. Добре, що зберігся народний переказ.
За словами Володимира Борисюка, його дід Григорій, 1845 р. н., був симпатичним хлопцем високого росту, якого в австрійському війську зарахували до парадної (лейб) гвардії у Відні. Якось офіцер, що командував цією гвардією, зустрівся з власником вовчинецьких маєтків (полів). Між ними зайшла мова про Вовчинець, де колись розгулювали вовки. Офіцер похвалився, що у нього служить хлопець із Вовчинця. Тоді пан із Вовчинця захотів познайомитись із цим юнаком. Офіцер надав таку можливість, і пан розпитував у хлопця, як мається там його (панова) дружина. Хлопець відповів, що панова дружина сумує, хоч її забавляють 20 прекрасних дівчат, яких пан спровадив з усієї Польщі. Вони грали на арфах, співали і танцювали перед панею - княгинею. Тоді пан запитав хлопця, як він міг би розважити свою дружину, і почув у відповіді, що пані дуже любить квіти. Пан викупив Григорія з війська і призначив квітникарем при дворі. Для вирощування квітів було збудовано теплицю і спроваджено насіння, цибулини та корені квітів з усієї Австрійської імперії. Коли квіти зацвітали, Григорій кожного дня дарував їх княгині. Згодом він закохався в одну із двадцятьох панночок і княгиня, довідавшись про це, відвезла наречених каретою до костьолу (тепер катедральний собор) у Станиславові, де вони обвінчалися. Поступово й інші панночки повиходили заміж за вовчинецьких хлопців із родин Григорашів, Чагурів, Зрайків та ін.
На КК прізвище Стойовскі закреслено, а вписано - Абрагам Ґальперн. Це вказує на те, що Гальперн купив маєток у Ф. Стойовського, котрий вів розгульний спосіб життя. Можливо, що Ґальперн був спочатку орендатором поля і фільварку. До придбання маєтку Гальперн мав будинок у Станиславові, неподалік від Вірменської церкви.
Після 1900 р. фільварком управляв син А. Ґальперна - Кароль. Будучи доктором сільськогосподарських наук, він багато зробив для вдосконалення фільварку, врожайності ланів і умов життя селян та робітників. Замінив дерев'яні приміщення на цегляні, на кожному будинку прикріпив табличку з трьома латинськими літерами DKG, що означало доктор Кароль Ґальперн. До цього часу жодна з них не збереглась. (ФОТО -3,4)
Для форналів (робітників, що працювали з кіньми) Ґальперн побудував великий спільний будинок, який люди назвали "хатки". Він зберігся досі і знаходиться по вул. Вовчинецькій 11. Раніше форналі жили в дерев'яному будинку на Курисівці, біля потоку 2 (тепер вул. Потічна). В тому будинку була пекарня і кузня. Його викупив Йосип Бернатович і переробив за своїм планом.
На ланах, що знаходились по обидва боки цісарської дороги, Ґальперн провів дренажні роботи (в той час вручну). Він також побудував третю цегельню біля фільварку (тепер там теплиці).