З давніх часів при церкві були священик, дяк, паламар та інша обслуга.
Священик і вчитель вважались найбільш освіченими і були найбільш шанованими людьми в селі. До них звертались люди за порадами. Добрий священик позитивно впливав на виховання людей і особливо молоді.
Після скасування панщини селяни Вовчинця вирішили збудувати простору церкву. Чи була тут церква до того часу, сказати важко. На карті 1848 р. вона не значиться, але в центрі села були чотири великі будинки. Можливо, один із них був пристосований під церкву.
За словами Парані Григораш, будівництво церкви розпочато в 1860 р. Фундамент був викладений із обтесаних ґіпсових каменів. Церкву будували із хвойного дерева у гуцульському стилі чотири хлопці родом з гірського села Солотвина. Керував будовою Антон Слижук. У 1865 р. її освятили, а покровителем обрали св. архангела Михаїла (його образ є на зовнішній частині купола).
Для поліпшення малярних робіт церкву всередині, крім іконостасу, було обліплено в два шари конопляним полотном.
Як згадує П. Григораш, у Вовчинці було встановлено правило, за яким священики могли бути парохами села лише 10 років. Згодом це правило порушувалось. У новій церкві першим парохом з 1864 до 1875 р. був о.Флис Мардарович, який народився у 1838 р. Мешканців тоді було 1298. [16]. Згідно з шематизмом, з 1880 р. парохом був о.Діон Балицький, 1854 р. н., (греко-католиків тоді було 1295 [17], третім - о.Фома Решетилович, 1840 р. н. Він парохував до 1908 р. На той час у селі було 1301 греко-католик, 110 поляків і 100 жидів. Функціонувала державна однокласна школа. В дотації пароха було 36 морґів (мґ) орного поля і сіножатей. Прибутки з поля становили 89 зл. р. 83 кр. На податок витрачалось 38 зл. р. і 48 кр; конгр, - 465 зл. р., 32 кр, [18].
Решетилович був недобрим пастирем. Так, у звіті товариства "Просвіти" зазначено, що "кацап Решетилович своїми поганими вчинками вбиває дух молоді". [19]. У звіті "Просвіти" за 1896 р. названо пароха о. Івана Городиського. Після Решетиловича парохом Вовчинця був о. Григорій Селянський (корінне прізвище Вовк). Це дід української поетеси із Бразилії Віри Вовк, яка писала: "Мій дід - священик і поет". Він мешкав у хаті Леопольда Бернатовича. У Вовчинці, крім церкви, була капличка.
Перед Першою світовою війною в ім‘я пам'яті про свою вірну дружину Григорій Борисюк побудував навпроти своєї хати капличку , а на повороті дороги, що вела до Підлужжя (біля Стадниці), закопав дерев'яний хрест, які у 80-х роках було знищено радянською владою. Тепер там поставлено залізний хрест.
У хаті Михайла Дебенка була мініатюрна церква. Коли і ким вона була виготовлена - невідомо. Можливо, що в тій хаті чи стодолі відбувалось Богослужіня, поки не збудували нову церкву.
В. Галущак розповів, що Ф. Решетилович був одиноким і після його смерті в хаті, де він мешкав, було знайдено близько чотирьох тисяч зл. р. А після закінчення Першої світової війни стараннями д-ра о. Бабина ці гроші були використані для покриття церкви оцинкованою бляхою і на купівлю двох дзвонів.
Священик Селянський виконував релігійні обряди і в час війни. Він помер на початку польської окупації від раку.
З 1920 до 1926 р. обов'язки пароха виконував о. І. Порайко. Його послугами незручно було користуватись, оскільки він проживав у Станиславові і його треба було привозити до Вовчинця і відвозити.
У 1926 р. парафію у Вовчинці прийняв д-р. о. Василь Бабин. Про нього згадується в шематизмі всього кліра. Парох о. Василь Бабин народився в 1884 р., рукоположений у 1910-му. Тоді було Церковне братство без статутів, Апостольство молитви, церковна бібліотека для парохіян із 93 книжок [20]. Про о. Бабина у парафіян залишились найкращі спогади. Крім виконання душпасторських обов‘язків, він лікував людей, в тому числі травами. В 1932 р. о. Василь Бабин помінявся парафіями з о. Євгеном Ґісовським і виїхав до с. Пістині на Косівщині. У Ґісовського були дві дорослі доньки. Одна з них , Іванна, мала фах учительки і працювала у Вовчинецькій п'ятикласній школі, де отець Ґісовський викладав релігію. Він ходив із загнутою палицею і неуважних учнів термосив за шию (ФОТО - 16).
У травні 1937 р. у Вовчинецькій церкві в ролі місіонерів відправляли Богослужіння і виголошували проповіді отці - редемптористи, що мали свій монастир по вул. Глуховського (тепер Чорновола), де в грудні 2001 р. освятили хрест і наріжний камінь під будову церкви. Тоді редемптористи разом з о. Ґісовським побували в читальні "Просвіти" і вилучили прокомуністичні книжки, що належали радикальній партії, і спалили їх. Їм при цьому допомагав Антон Ґрабко, що служив у той час в о. Ґісовського і при церкві. Відносини між радикалами і священиками в той час були ворожі.
На щастя, вовчинецька церква вистояла дві війни, але при радянській владіі була близька до закриття. Селяни повинні були платити на рік 87 крб. секурації, 250 крб. податку і 203 крб. - на утримання єпархії, на оплату священика - 100 крб на місяць.
Крім того, церковна двадцятка змушена була вносити кошти в фонд миру та ін. Зібраних в церкві грошей не вистачало, тому старші церковні брати змушені були звертатися до людей за допомогою. Щоб чинити труднощі нормальній діяльності церкви, радянські атеїсти придумали цілий ряд заборон, переважно абсурдних. При виявленні таких "порушень" перевіряючі вимагали її закриття або задовільнялись хабарем чи могоричем. Вовчинецькій церкві доводилось кількакратно відкуповуватися. За словами М. Яцури, саме він неодноразово залагоджував "порушені" правила. Так, у 1962 р. діти дзвонили на Великдень у церковні дзвони. Згодом поступила анонімка про те, що церкву заново відмалювали. В поясненні доводилося писати, що образи були помиті спеціальним розчином. Потім перевіряючі, зокрема голова комісії Паномарьов, виявили у церкві латинський хрест замість православного та підписані жертводавцями рушники. В 1975 р. заборону порушив вовчинецький церковний хор, який виступав у церкві с. Крихівців, а також колядував на церкву. Двічі прийшлось за порушення міняти церковну двадцятку. М. Яцура часто попереджував старшого брата М. Гринишина про дні перевірок церкви комісією із району.
Після смерті Є. Ґісовського священиком Вовчинця став його зять о. Костянтин Котлярчук, що одружився з Сонею Ґісовською. Згодом Котлярчук виїхав до Винник (неподалік від Львова). Невдовзі це подружжя з трьома дітьми було репресоване і вивезене в Сибір. Там Котлярчук працював бухгалтером. Його сім’я в цілому бідувала.
З 1947 до 1957 р. парохом у Вовчинці був о. Вальницький. Мав гарну дикцію, його поважали селяни. В 1957 р. парафію прийняв о. Гребенник. Про нього теж добре відгукувались. У 1966 -му його замінив піп Могила, який ходив із пістолетом і був відданий радянській владі. Він вислужився перед нею тим, що двічі врятував життя Ковпака. Богослужіння проводив примітивно, погано поводився, і тому церковна двадцятка вирішила його позбутись. На початку 1967 р. старший брат М. Семків повідомив Могилу, що він більше до Богослужіння не допускається. Невдовзі парафію прийняв о. Василь Гринишин, якого парафіяни любили і шанували за належний рівень проведення Богослужень. Він гарно виголошував проповіді та прощі. З 1988 р. і до листопада 2001 р. парохом був о. І. Кубишин [21].
У роки перебудови і особливо після досягнення нашої незалежності церкві почали приділяти більше уваги, поступово почали ходити молодь і діти шкільного віку. Тут співає церковний хор під керівництвом здібного диригента Надії Данишенко. Появились гарно вишиті хоругви. На відміну від більшості церков тут під час Богослужіння двічі змінюються ті, що тримають хоругви, хрест, свічки і ліски. За цим слідкує ст. брат Петро Храбатин (хоругви тримають не тільки дівчата, але і хлопці, в тому числі шкільного віку).
При церкві є своя автомашина, яка відвозить померлих до церкви та на цвинтар. У день патрона (покровителя церкви св. Михаїла) тут, крім вовчинецького пароха, Святу Літургію відправляють і священики з Івано-Франківська. В 1937 р., у період проведення місії отцями - редемптористами (зі Станиславова), біля церкви був закопаний дерев’яний хрест. Через 60 років його замінили на новий. Саме на Михайла (1999) він був посвячений, з ним пройшли Хресну дорогу по вул. Г. Гайдея та С. Височана і закопали його на місці старого хреста. Багато людей дають пожертву на церкву, деякі навіть до кількох десятків гривень. А в 1999 р. одна із внучок Є. Гісовського, дочка Анни, пожертвувала на церкву 300 доларів, виконавши заповіт своєї матері Анни Хмелевської (з дому Гісовська), яка у 1944 р. емігрувала до США. Разом з нею були діти другої дочки Гісовського - Костик і Христина.
У 1993 році на другий день Великодня вовчинецьку церкву відвідали кілька осіб з діаспори (США та Франції). Жінка, що приїхала із Франції, назвалась Хоткевич і сказала, що вона донька Гната Хоткевича. Гості хотіли побачити великодні забави біля церкви.
Уже декілька років на Різдво Христове із Луганщини приїздять діти, щоб познайомитись з нашими різдвяним обрядами. Дітей розміщували в сім’ях
(ФОТО-17,18,19 ).