У Вовчинці була ґміна., а при ній - війт, виборні, постерунок і поліція, пошта і телеграф.
Найголовнішою посадовою особою був війт, який виконував розпорядження вищих державних чиновників, керував виборними, поліцією, слідкував за порядком. Всю документацію вів писар. Конфліктні ситуації розв‘язували виборні та поліція. Можна було звертатись і до суду, але за судовий розгляд треба було дорого платити. Були люди, які слідкували за станом доріг, за ріками, потоками, ровами та ін.
Коли треба було щось полагодити чи відремонтувати, то війт оголошував "ширварки" (спільні групові роботи) для укріплення берегів рік і потоків, шутрування доріг, очищення і поглиблення ровів тощо.
В селі існувало нічне чергування біля адміністративних будинків. Жезлом чергування була спеціальна (досить масивна) палиця, яка передавалась від одних чергових до інших.
На посаді війта були Василь Веретко (1919-1925), Микола Ушко (1925-1935) та Василь Кулиній (1935-1939), писарем - Ілько Світний. У поліції служили Гроль, Сас і Троянський. При адміністрації був кінний насос для гасіння пожежі.
Хоч у селі була своя поліція, проте активної боротьби зі злодіями не велось. Між злодіями та іншими селянами кілька разів були бійки. Один селянин через злодіїв змушений був переселитись до Клузова. Бійки траплялись і між парубками різних частин села.
З 8 вересня 1934 р. Вовчинець належав до Угорницької ґміни Станиславівського повіту[15].У Вовчинці була ґміна., а при ній - війт, виборні, постерунок і поліція, пошта і телеграф.
Найголовнішою посадовою особою був війт, який виконував розпорядження вищих державних чиновників, керував виборними, поліцією, слідкував за порядком. Всю документацію вів писар. Конфліктні ситуації розв‘язували виборні та поліція. Можна було звертатись і до суду, але за судовий розгляд треба було дорого платити. Були люди, які слідкували за станом доріг, за ріками, потоками, ровами та ін.
Коли треба було щось полагодити чи відремонтувати, то війт оголошував "ширварки" (спільні групові роботи) для укріплення берегів рік і потоків, шутрування доріг, очищення і поглиблення ровів тощо.
В селі існувало нічне чергування біля адміністративних будинків. Жезлом чергування була спеціальна (досить масивна) палиця, яка передавалась від одних чергових до інших.
На посаді війта були Василь Веретко (1919-1925), Микола Ушко (1925-1935) та Василь Кулиній (1935-1939), писарем - Ілько Світний. У поліції служили Гроль, Сас і Троянський. При адміністрації був кінний насос для гасіння пожежі.
Хоч у селі була своя поліція, проте активної боротьби зі злодіями не велось. Між злодіями та іншими селянами кілька разів були бійки. Один селянин через злодіїв змушений був переселитись до Клузова. Бійки траплялись і між парубками різних частин села.
З 8 вересня 1934 р. Вовчинець належав до Угорницької ґміни Станиславівського повіту[15].