Розвиткові торгівлі у Вовчинці сприяли жиди. В крамницях селяни купували сільськогосподарський інвентар, будівельні матеріали, предмети побуту, різні інструменти, посуд, одяг, взуття, продукти харчування та ін. Продавали вони зернові, конопляне сім'я, молоко, яйця, худобу, свиней, птицю, полотно та ін., рідше поле та хати.
Жиди мали в селі кілька крамниць, корчму і шинок, зокрема в центрі - Шіфнер та Борух. Дровами та пиломатеріалами торгував Нусман. На Курисівці була крамниця-шинок Ціберка, який "замірював" горілку "бляшанкою" об'ємом близько 1/4 л. Згодом цю крамницю відкупив Л. Бернатович.
При Австрії у Вовчинці мав корчму із заїжджим двором жид Фаєр. Тут була велика пивниця, вимурувана з цегли, що проіснувала до 60-х років ХХ ст. У час Першої світової війни ця корчма була пошкоджена, згодом її відкупила вдова Федора Витвицького, що загинув на війні (вона одержала за нього компенсацію).
При Польщі у Станиславові було багато крамниць, тільки на Вовчинецькій вулиці - біля десяти. Найбільший заробіток мав жид Рот, хата з крамницею якого була першою від Вовчинця. Продукти часто брали в борг, бо достатки були невеликі. Діти навіть збирали і продавали скло, сливові кістки та житні ріжки (заражені грибком зерна). Деякі хлопці Курисівки торгували газетами.
У той час по селах їздили міняйли, які обмінювали побутові товари, переважно глиняні та фарфорові вироби, на ганчір'я. Дорожче цінилося так зване "зрібне" ганчір'я із конопляного полотна. Для дітей мали череп'яні свистілки у вигляді когутиків. Міняйли, їдучи селом, подавали відповідні сигнали: кричали "міняй - міняй!", або свистіли на свистілках, або вдаряли молотком об дзвінкий метал. На Курисівці міняйлом був Микола Місюк.
Жиди старались монополізувати торгівлю і диктувати свої ціни. Щоб протидіяти цьому, українці організовували кооперацію та кооперативи, а також відкривали власні крамниці.
У 1933 р. Михайло Витвицький, Пилип Галущак і Михайло Вихованець викупили у жида Шіфнера продуктову крамницю, що знаходилась в центрі села, і назвали її кооперативом "Перемога" - спілка для загального закупу і збуття (з 1933 р.). [13] М. Витвицький підписав вексель і став касиром, а гроші надав П. Галущак. Продавцями були Олекса Світний і його дочка Оксана. Товари доставляв М. Вихованець, а згодом - Михайло Федорів. У ревізійну комісію входили П. Галущак та М. Федорів [14].
На Курисівці мав свою крамницю Василь Новицький, а невдовзі була відкрита крамниця біля каплиці.
З часом між жидами та українцями загострювалась конкуренція, яка не обходилася без конфліктів. Так, в один час у Станиславові жиди змовились купувати на ринку у селян птицю за заниженими цінами. Про це довідались українські кооператори, і самі закупили у селян птицю, яку відправили для продажу до Чехословаччини. Тоді центральна кооперативна база знаходилась на сучасній вул. Короля Данила.
На Вовчинецькій вулиці кілька крамниць мали українці. Один із них, Чемерис, віз із складу товари. Коли проминув церкву, хтось із жидів кинув йому на віз пляшку із смердючою рідиною. Чемерис це помітив і викинув її. Іншим разом І. Возняк пішов на торговицю купити сіна. Коли він домовлявся з селянином, котрий продавав, про ціну, підійшов жид і хотів собі купити це сіно. Возняк сказав селянинові, куди везти сіно, а сам ішов ззаду. Але той жид підбіг до нього і замахнувся палицею. Возняк відібрав у нього палицю і набив нею жида.
Поступово українці почали витісняти жидів із навколишніх сіл. Жиди змушені були продавати крамниці, шинки і корчми та повертатись до міста. Подібне відбувалось і у Вовчинці. Перед приходом радянської влади (1939) тільки жид Борух ще держав крамницю. Торговельну боротьбу з жидами вели і поляки. Так, на бетонній огорожі, що була повз залізничного полотна, навпроти сучасної вулиці Хмельницького, було зроблено чорною фарбою два написи: "Nie kupuj u zyda".