До 1950 р. у Вовчинці діяли два господарства: офіційне державне та неофіційне, або підпільне (УПА). Державним керував голова сільради, який виконував вказівки голови районної ради. Підпільним керували провідники ОУН В. Бугай та Г. Гайдей. У це господарство входило різне спорядження для учасників УПА: продукти, одяг, зброя, медичні препарати та ін. Приймали і видавали це спорядження станичні ОУН М. Бернатович, Г. Ношин, В. Новицький. Ношина і Новицькго зрадники видали ще в грудні 1944 р. , а Бернатовича - на кілька місяців пізніше.
В застінках тюрми їх мучили. Ношина засудили. Він помер на Півночі СРСР. Новицького напівживого випустили з тюрми, і він ще деякий час пожив. На слідстві нікого не видав. За Бернатовича уже повідомлялось.
Багатші люди здавали станичним продукти та одяг. Спеціальний одяг шили кравці, в тому числі Анастасія Філя, Катерина Засядко та Петро Яцура. Чоботи робили шевці. М'ясник Іван Кулиній постачав станичним м'ясо. Дещо учасники УПА перехоплювали у радянської влади.
40-ві роки були важкими і для господарської діяльності сільради. У селі працювала гіпсярка та спиртзавод (до 1949 р. ) Кілька осіб одержали роботу в шевській, кравецькій та боднарській кооперативних мійстернях. Тільки частина селян працювали на інших підприємствах Станіслава. Решта селян господарювала як на власній землі, так і на землях колишнього власника фільварку, які були роздані селянам ще в 1944 р.
Орали землю кіньми і вирощували в основному ті ж культури, що й раніше. Радянська влада накладала на людей великі податки та великі норми заготівлі продуктів, за які платила дуже мало. Збирали податок озброєні уповноважені радянської системи: голова і секретар сільради, сільські "стрибки" та уповноважені з району.
Вовчинецькі "стрибки" були сформовані в 1950 р. Спочатку до їх складу входило шість осіб: Семань Безкостий, Петро Іванків, Михайло Кавака, Григорій і Петро Яцури та Ілько Зрайко. Вони в основному збирали податок та заготоаляли продукти, також брали участь в останньому вивезенні людей та організації колгоспу. Згодом Кавака охороняв на горі колгоспні поля, а П. Яцура став головою колгоспу.
 Людей насильно заставляли надавати державі позику і одержувати папірці у вигляді облігацій, за які через десятки років повертали знецінені гроші (в тому випадку, якщо облігації збереглися). За насильницький збір податків і заготівлю продуктів був убитий голова сільради В. Бровчук. В. Гринишин, що був головю після Бровчука, старався задовольнити радянську владу та УПА. Однак і він чимось комусь не вгодив, і його теж було вбито в 1950 р.
Доки ОУН - УПА мала значний вплив на господарську діяльність села, то окупанти не могли створити колгоспу як форми примусової праці. Колгосп створили в 1950 р. Першим його головою був Михайло Пилип'юк (колишній січовий стрілець), а першим бригадиром - Василь Возняк, 1906 р. н. Базою колгоспу міг стати колишній фільварок, але там розмістилась автобаза, а згодом обласна племінна станція. Колгоспними стали тварини та інвентар репресованих у 1950 р. Їх розмістили на обійстях заможніших людей та репресованих. У Заріці, в дворі Петра Новицького, розмістили вівці і коней. У Занитечі корів та коней розмістили на обійсті М. Гнатюка, а в Саймах - Михайла Вихованця. На Курисівці тварин та інвертар розмістили у дворі М. Бернатовича. Проблеми колгоспу обговорювались на колгоспних зборах та сесіях сільради.
З 1953 до 1957 р. головою колгоспу був Яцура Петро Юрійович, а з 1957 до 1963 р. - Кулішов.
У 1963 р. головою колгоспу став Михайло Злидень. Радянська влада створювала приватним господарям настільки важкі умови, що люди змушені були вступати до колгоспу. Але тут їм платили дуже мало, що спонукало до крадіжок. В свою чергу керівники райкому та колгоспу влаштовували полювання на крадіїв. Такий стан був відображений у пісні, яку співали переважно на весіллях:

Ой на горі женці жнуть,
На долині баби труть.
Одна баба, що натерла,
Взяла в мішок та й поперла.
Іде баба дорогою -
Стрічається з головою:
 - Ой ти, бабо, куди йдеш,
Скажи мені, що несеш. ?
 - Я не скажу, звідки йду,
І не скажу, що несу.
І так далі, і так далі -
Сидить баба в криміналі.
Сидить баба в Ка-пе-зе,
Чоловік їсти несе.
Голова каже - судити!
Бригадир каже - лишити!
Як ми будем всіх судити,
Хто на нас буде робити?!

З 1951 до 1953 р. будували приміщення тваринницьких ферм колгоспу (біля повороту дороги з Курисівки на Софіївку). Спеціальна бригада розбирала стодоли багатших та репресованих людей і везла це дерево для будівництва колгоспної ферми. Поряд з фермою була збудована і кузня.
На Курисівці розібрали стодоли Івана Чагура та Д. Галущака.
В 1968 р. відбулось укрупнення колгоспів та радгоспів. При цьому вовчинецький колгосп було ліквідовано, а все його майно перейшло до бригади радгоспу "Перемога" з центром у Підпечарах. Головним бригадиром став М. Злидень, бригадиром городньої бригади був короткий час Іван Борисюк, який досить поблажливо ставився до робітників. У радгоспі був більший заробіток, ніж у колгоспі.
У 1968 р. у Вовчинці побудували медпункт, в якому працювали лікарі - терапевт та педіатр. Розпочалось будівництво залізобетонного мосту, яке було закінчено в 1972 р. Багато корисних справ звершено у час головування І. Новицького. Його стараннями було відібрано від міста 100 га землі. При ньому газифікували село, крім Курисівки, яка за планом мала бути знесена. Для цього був створений сільський кооператив. Тоді заасфальтували головну дорогу з міста до підніжжя гори, реконструйовано пам’ятник Т. Шевченкові, розпочато телефонізацію села.
В 1985- поряд з фільварком розпочалось будівництво теплиць, яке продовжується і досі. Спочатку тут вирощували огірки та помідори. Тепер в основному вирощують квіти. Гіпсярку закрили після того, як у Ямниці став до ладу цементний завод.
У 1982-1984 рр. на Вовчинецькій горі, неподалік від села, були посаджені декоравтині дерева - сосни, кедри, акації, червоні дуби та смереки. Останні дуже понищені любителями новорічних ялинок.