Якщо взимку і навесні 1944 р. більшовикам не вдалось заволодіти Вовчинцем і Станіславом, то вони здійснили це 27 липня. Наступові на місто передував артилерійський обстріл його з Вовчинецької гори. Деякі снаряди падали і на територію Вовчинця. Під час цього обстрілу люди спочатку ховались у пивницях. Але їх було небагато, і в одну пивницю збиралось по кілька сімей. Це створювало надмірну тісноту. Тому чимало людей ховались у своїх хатах, затуливши вікна подушками, щоб кулі чи осколки не залітали до осель. Дехто перечікував обстріл у дворах. На Курисівці вийшов на подвір’я Дмитро Юрків (1931 р. н.), і саме в той час біля нього розірвалась гарматна куля, яка його тяжко поранила. Він помер у лікарні.
В Занитечі був убитий Василь Покотило з малою дитиною, а дочка Параска була поранена від вибуху снаряда, що попав у криївку.
Радянські безбожники - артилеристи не давали похоронити Григорія Борисюка. Коли несли його тіло на цвинтар, то радянська артилерія обстрілювала процесію, хоч добре було видно, що відбувається похорон. Учасники похорону між фільварком і цвинтарем змушені були ховатись у ровах. Тільки коли смеркло, опустили домовину в могилу.
Після артобстрілу в атаку пішла піхота. Кілька солдатів загинуло у Вовчинці, і місцеві мешканці поховали їх неподалік від ріки. Багато солдатів загинуло під Софіївкою, звідки німці обстрілювали наступаючих. На Софіївці їм поставлено пам'ятник.
З приходом радянської влади була проведена мобілізація тих чоловіків, що не пішли в УПА. Було мобілізовано 16 осіб. Микола Василюк, щоб уникнути арешту за перебування в дивізії "Галичина", сам зголосився до армії. З мобілізованих на фронті загинули Іван Бажан (1912 - 1944), Юрій Витвицький (1916 - 1944), Василь Кулиній (1919 - 1945), Іван Храбатин (1915 - 1945) та Василь Чопик (1909 - 1944). [1].
Повернулись додому Витвицький Іван Михайлович, Григораш Іван Віцкович (втратив ногу), Зрайко Михайло Онуфрійович (був у німецькому полоні), Іван Пташник, Григорій Юрчишин (одержав медаль за Перемогу), Храбатин Микола Федорович.
З 1944 до 1950 р. у Вовчинці, як і в усьому краю, відбувалась боротьба між формуваннями УПА та загонами КДБ - НКВС і "стрибками". У 1945 р. на територію Вовчинця часто навідувалися "стрибки" із с. Клузова, яких називали "бабинські". Вони довгий час займались грабунками людей. Але окупанти вимагали від них більш рішучих дій, і їм вдалось вистежити М. Бернатовича. Про це вони повідомили органи КДБ - НКВС, що тоді базувались на Софіївці. Ті швидко прибули до вказаного місця, знайшли і заарештували Василя Демківа, Григорія Храбатина, а Бернатовича не знайшли: він переховувався окремо між подвійною стелею. Після обшуку всі вийшли, а один облавець заховався біля вхідних дверей і наслуховував. Бернатович не міг довго лежати в незручному положенні і чимось себе видав. Його заарештували і повезли в тюрму. Це сталось 28 квітня 1945 р. Згодом був заарештоваий і власник криївки Федір Галько.
Бернатович загинув під слідством 27 травня 1945 р. [2].
Г. Храбатина довго мучили, а згодом засудили на 10 років. В. Галущак відгукувався про нього, як про великого патріота. В. Демків, засуджений на 10 років, відбував покарання в Хабаровську. Після звільнення до Вовчинця не повернувся. Федір Галько теж був засуджений на 10 років.
Вовчинецький штаб УПА керував бійцями, станичними, зв'язковими та деякими операціями військового характеру, проводив патріотично - виховну роботу, збираючи людей в окремих хатах, не допускав заснування колгоспу.
З якоїсь причини наприкінці 1944 р. невідомо ким були вбиті Йосип Безкостий, що у 1939-1944 рр. був головою Вовчинецької сільради, Франик Літвин із Заріки та Розалія Місюк.
"Бабинських" вовчинецькі учасники УПА не зачіпали, поки ті не вислідили Бернатовича та ін. Вони вибрали момент, коли "бабинські" гостились в одній хаті у Клузові. Трьох братів тоді розстріляли, а четвертий, наймолодший Матвій, якось заховався і тим самим врятувався.
За словами Д. Когута, в 1945 р. учасники УПА напали на ґуральню і забрали кілька бочок спирту, який їм був потрібний для шпиталю.
 У самому Вовчинці УПА не вела боїв з окупантами, а тільки за його межами, у Чорному лісі та на Вовчинецькій горі, зокрема в урочищі Горбище. Звідси контролювалась дорога, що вела на Узин та дальші села. За словами Федора Дебенка, хлопці з Вовчинця та інших сіл засіли в цьому урочищі і вступили в бій з наступаючими енкаведистами. Вони довго оборонялись, поки вистачало патронів. Створилась критична ситуація. Саме в той час їм на допомогу прибула сотня "Різуна" і відбила наступ атакуючих.
Поступово спецслужби КДБ почали вербувати собі донощиків (сексотів) серед учасників УПА, їх родин та інших селян. Двічі вони пробували завербувати й автора. Зрада була найкращою зброєю окупантів. Практично, українці почали знищувати українців. Мали місце і фальшиві доноси керівникам УПА на своїх односельців. Внаслідок зради був тяжко поранений Балан Олекса Ількович ("Білий",1920 р. н.). Про це довідався його брат Михайло, прибіг босоніж під гору, взяв Олексу на плечі і переніс через аварійний міст додому.
За словами Г. Храбатина, 1924 р. н., у Чорному лісі, біля с. Грабівки, в бою з енкаведистами в 1944 р. загинув Антон Пракс (“Мороз”, 1919 р. н.). Засядко Михайло Дмитрович (“Співак”) був убитий енкаведистами на Вовчинецькій горі, в урочищі Пасіка. 21 березня 1945 р. загинув Бугай Михайло Іванович (“Мороз”, 1920 р. н.) біля с. Рибного, де переховувався у криївці.
За словами Гайдей Анни Семенівни (тепер Клюс), один із керівників УПА привів до знайомого у с. Ганнусівку шість учасників УПА, а сам повернувся в с. Добровляни. Той знайомий наказав своїй сестрі, що жила біля цвинтаря, хлопців нагодувати, а сам, як виявилося, пішов до Єзуполя викликати енкаведистів, які моментально прибули. Вони запропонували хлопцям здатися, але ті вирішили втікати. При цій спробі були вбиті Володимир (“Циган”), Михайло Гайдей, Борисюк Василь Іванович (“Благий”), хлопці з Угорник та з Микитинців. Іван Світний був поранений. Він добрався до Підпечар, де безуспішно лікувався. Згодом його перевели до Вовчинця, де він помер. Володимир був братом Ганни.
Три учасники УПА переховувались у криївці, що знаходилась у стодолі с. Добровляни. Це Кулиній Олексій Васильович, 1928 р. н., Масник Юрій Дмитрович, 1924 р. н., та Новицький Антон Васильович, 1925 р. н. Внаслідок зради енкаведисти оточили стодолу, і після відмови здатись, підпалили її. Всі троє загинули у вогні.
Масник Іван Миколайович, 1910 р. н., загинув, потрапивши у засідку в с. Підлужжі.
За словами кількох вовчинецьких людей, у тому числі й Марії Григораш, 1922 р. н., Новицький Іван Васильович, 1922 р. н., загинув на Рівненщині. Учасника УПА Возняка Василя Михайловича заманили в засідку через зв'язкову Марію Юрків, 1926 р. н. З яких мотивів у нього вистрелив односелець, важко сказати. Відомо тільки, що Возняк легалізувався і перестав дружити з Марією Юрків. За місяць перед цим на хату, де він проживав, енкаведисти зробили облаву (мабуть, за чиїмсь доносом). Вони підійшли до люка, що вів на горище, і наказали зійти вниз. Спочатку зліз В. Возняк, а потім М. Масник. Енкаведисти не повірили, що всі підпільники злізли. Один з них кинув гранату на горище і запалив хату.
Михайло Галько, 1918 р. н., поліг у Ямниці.
Згадані вище хлопці загинули в 1945 р. У 1946-му загинуло сім осіб. Кущовий керівник УПА Василь Бугай( "Бистрий", 1905 р. н.) поїхав із М. Данилюком у листопаді 1945 р. в Заріку і там залишився ночувати, а Данилюк повернувся додому. Про місце перебування Василя доніс енкаведистам його односелець. Прибулі енкаведисти поранили Василя, перетягнули через аварійний міст і забрали в лікарню, а згодом на допит. Там він і загинув у березні 1946 р.
Михайло Івасишин, Григорій Гайдей, Михайло Мокляк, 1925 р. н., і Василь Федорів переховувались деякий час у печері Городища. За словами Івана Масника, 1932 р. н., енкаведисти, проходячи горою, виявили сліди на снігу, що вели до печери. Підпільники, що перебували в печері, відмовились здатися і вийшли другим прокопаним виходом. Нападники помітили їх і почали стріляти. Відступаючи, хлопці відстрілювались і вбили одного з нападників. Івасишин, 1924 р. н., не зміг швидко відступати і вирішив заховатись у хаті Ф. Філя. Однак там його знайшли і розстріляли на знак помсти за свого вбитого. У присутності енкаведистів мати Івасишина не визнала свого сина, хоч на душі було дуже тяжко.
Веретка Василя Васильовича енкаведисти заарештували і допитували так жорстоко, що замучили.
Кулиній Микола Михайлович ("Баран" ,1922 р. н.) був спійманий ворогами в центрі села. По дорозі до Софіївки він зумів збити двох охоронців, відібрав у одного з них автомат і втікав у бік фільварку. Але там була засідка і його вбили. Марків Михайло Іванович, 1923 р. н., родом з Угорник, пішов в УПА і не повернувся. Де він загинув - невідомо. Писаній Іван Васильович, сотник УПА ("Рулан", 1924 р. н.) загинув у центрі села внаслідок зради. Стасинця Михайла Миколайовича впіймали неподалік від центру села. Його вели до Софіївки дільничний Білоус та "стрибок" Гайдей. Стасинець шкутильгав і ходив із палицею. По дорозі між фільварком і містом він вирішив звільнитись з-під варти і вдарив Білоуса палицею по голові. Та цей удар не був сильним, і дільничий застрелив з автомата Стасинця та Гайдея. В 1947 р. із засідки був убитий у Вовчинці Храбатин Іван Михайлович, 1924 р. н.
Сотник УПА Николюк Володимир Васильович ("Крига", 1923 р. н.) з 1944 до 1947 р. перебував переважно у Чорному лісі. Влітку 1947 р. вирішив пробиратися через Вовчинецьку гору в Тлумацький район. Коли він перебував у с. Підлужжі, то хтось дав про це знати його рідним. По дорозі сотня Николюка, мабуть, мала бій з ворогом, бо до с. Острині прибуло їх тільки троє: Володимир та ще два хлопці. Там вони вирішили трохи відпочити і заховались в одному із трьох промислових об'єктів: цегельний завод, млин і тартак (де розрізали дерево). Однак окупанти і там їх атакували. Вони відстрілювалися, поки стало патронів, після чого самі собі заподіяли смерть. Окупанти їх тіла звідти забрали. Тому невідомо, де вони поховані.
Іван Михайлович Пилип'юк, 1925 р. н., загинув на Вовчинецькій горі в урочищі Посіще. В селі Рибне загинув колишній дивізійник Василь Федорів, 1925 р. н.
У тому ж 1947-му вовчинецька боївка вбила одного угринівського сексота. Ганна Калічук заманила його в урочище Ставиці, де росла кукурудза. Перед цим автор зустрів Ганну у Станіславі. і там до них підійшов цей зрадник. Він хвалився, що застрелив в Угринові одного хлопця з УПА. Куди Ганна поділась після цього - невідомо. Автор також чув, як мати зрадника напастувала матір Ганни біля залізничного мосту по вул. Вовчинецькій.
У 1947 р. на прохання Романа Савки, що проживав на вул. Вовчинецькій (неподалік автора), Іван Зрайко, родом з Вовчинця, викрав із міської друкарні, де він тоді працював, друкарський шрифт. Роман передав цей шрифт підпільникам. Згодом мати Романа приносила видрукувані листівки до хати автора, а він їх передавав до с. Загвіздя. Як згодом вияснилося, друкуванням листівок займались підпільники, що перебували у с. Княгинині, зокрема друкарка Ганна Соколовська-"Іванка". За чиїмсь доносом друкарню було викрито. Сюди прибули енкаведисти, і троє підпільників загинули. Нині їм встановлено барельєфи.
Чи був причетний Іван Зрайко до викриття підпільників, сказати важко. Відомо тільки, що він підозрювався у доносах.
Між 1945 і 1947 рр. в Угорщині загинув Веретко Йосип Васильович. Як він туди потрапив, не відомо. Може, хотів перейти за кордон або когось супроводжував.
Внаслідок протистояння між радянськими завойовниками та учасниками УПА у Вовчинці загинуло кілька мирних осіб.У 1946 р. учасниками УПА було вбито кілька чоловік за підозрою в зраді. За доносом двох жінок забрали Станіслава Мазуркевича 1906 р.н. разом із кіньми і возом. Додому він уже не повернувся.
Івана Борисюка, 1903 р. н., взяли із дому і повели в напрямку Бистриці Надвірнянської. За словами його дочки Ганни, батька забрали два бойовики - один вовчинецький, а другий із Підлужжя.
Розповідали, що один зрадник завів своїх товаришів у засідку, знявши при цьому шапку (як відповідний знак). Його запідозрили у зраді і занурили в ополонку біля гори. З якоїсь причини був убитий Веретко Петро Григорович, 1927 р. н. (мабуть, підозрювався у зраді).
За фальшивим доносом у 1947 р. невинно загинув керуючий ґіпсярки Василь Дебенко. В цьому підозрювались дві жінки, яким він чимось не вгодив. Перед цим вояки УПА зняли з ґіпсярки шкіряні паси, і Дебенко повідомив про це слідчим органам. В. Дебенка і раніше забирали на страту, але тоді його врятував І. Писаній за розпорядженням В. Бугая.
У середині серпня 1947 р. був застрелений на квартирі Василь Бровчук (родом з Гуцульщини). Він був головою сільради, озброєний автоматом ходив з помічниками по селу, збираючи у людей податок та продукти.
У 1951 р. від рук вовчинецьких "стрибків" загинула мученицькою смертю Катерина Засядко у присутності Олени Дебенко - дружини загиблого В. Дебенка.
У доносах підозрювався і Василь Зрайко ("Сільо"). Ксенія Бернатович помітила, що він рисував схеми розміщення деяких хат. Про це вона повідомила К. Засядко, яка мешкала неподалік і мала зв’язок із керівництвом УПА. Це стало відомо Зрайкові, і він виїхав із Вовчинця.
Інформаційний зв'язок між різними групами УПА здійснювався через зв'язкових, переважно дівчат. В. Бугай з цією метою використовував своїх доньок - Марію та Катерину. В Саймах зв'язковими були Ольга Пракс та Ольга Світна. Ольгу Пракс окупантам не вдалося вистежити. Ольга Світна, 1924 р. н., була і постачальницею харчів. Одного разу вона потрапила в засідку, і їй прострелили щелепу, вибивши кілька зубів. У 1950 р. була репресована.
В центрі села зв'язковими були Анастасія Фрикас, Марія Галущак, Анна Витвицька.
У червні 1950 р. окупанти здійснили широкомасштабну облаву у Вовчинці з метою впіймати Г. Гайдея та вивезти багато людей до Сибіру. Довідавшись про це, Гайдей пішов на хитрість. Він і ще два його охоронці, "Кукурудз" із Підпечар і "Хміль" з Колодіївки, переодяглись в жіноче вбрання, разом із названими вище трьома зв'язковими пішли сапати великий город (там тепер знаходиться шкільне подвір'я і спортивний майданчик). Дільничий Липовий навіть сказав до них "Боже, помагай". Так вони перебули до вечора, а ввечері "Граніт" з хлопцями пішли до ріки і попливли за течією, а дальше перебрались у Чорний ліс.
Коли про це довідались окупанти, то дуже лютували і помстились на зв'язкових, засудивши всіх трьох на 25 років ув'язнення.
Після втечі з Вовчинця Г. Гайдей поселився у лісовій криївці неподалік від с. Стара Гута. Коли енкаведисти там прочісували ліс, то почули запах вареної їжі. Вони почали ретельно перевіряти місцевість. Хтось із них побачив залізну трубу, прив'язану вертикально до смереки. Тоді Г. Гайдей загинув. Про це згодом оповідав М. Мокляк, 1925 р. н.
На Заріці головною зв'язковою була Катерина Кругляк (з дому Лапінська). Її вислідили і заарештували. На слідстві вона нікого не видала, і її засудили.
Після арешту К. Кругляк головною зв'язковою із Заріки була Олена Храбатин. Вона знала всіх учасників УПА, котрі перебували у Вовчинці. Одного разу в с. Підлужжі вона потрапила під облаву окупантів, але її вчасно попередили, тому уникла арешту.
Зв'язковою із центру села ще була Марія Когут (1924 – 2002).
Її посилали в різні частини села, а також у Колодіївку. Хоч окупанти її не впіймали, але вона дуже багато пережила, підірвала здоров’я. Їй боляче, що нинішня влада так і не визнала УПА воюючою стороною за незалежність України.
Із Занитечі зв'язковим був Василь Семків, 1928 р. н. Його батько (колишній січовий стрілець) вважав за потрібне зробити дві криївки: одну біля хати, другу неподалік ріки. Зручнішою виявилась криївка коло хати. Тут була використана природна різниця у висотах, тобто берег. Вхід і вихід здійснювався зняттям куща бозу. В ній могло вміститись одночасно до 10 осіб. Про небезпеку попереджував чулий собака. Тут періодично переховувалися Г. Гайдей, М. Мокляк, що проживав неподалік, Микола Олійник та ін. Ця криївка збереглась і досі.
Продукти та різні речі переносили і перевозили постачальники. На Курисівці таким постачальником був М. Данилюк, який мав двох коней. Одного разу він мало не потрапив з таким вантажем під облаву, але його вчасно попередив односелець, і він повернувся додому.
Данилюк також брав участь в інших акціях УПА. Неподалік від с. Вільшаниці, в лісі, він навчав молодих хлопців стріляти. Під час одного з навчань над'їхала колона енкаведистів, і хлопці стушувались. Михайло їх заспокоїв. а колона проїхала мимо.
Із числа вояків УПА та зв'язкових було багато засуджено. Про декого із них уже згадувалось. Після засідки біля с. Бугрівки розлучилися два брати - Йосип і Михайло Зрайки. Михайло пробрався за кордон і поселився у Франції, а Йосип повернувся додому. Кілька тижнів переховувався, а потім знову пішов в УПА. Брав участь у нападі на Тисменицю. Неподалік від Тисмениці його заарештували, скрутили руки дротом і доставили в тюрму. Така його доля.

№ п\п	Прізвище, ім’я, по батькові	Рік народження	Дата арешту	Дата суду	№ статті і термін ув’язнення	Шифр	Кінцева доля (дата звільнення)
	Борисюк 1.Василь Онуфрійович*	1925		17. 08. 1945	Ст. 154 - 01а10 років	Уч. УПА	Загинув у шахті
	Веретко Михайло 2.Дмитрович*	1888	18. 02. 1950	25. 03. 1950	Ст. 54 - 1а25 років	23239Уч. УПА	Зв. 2. 07. 1956
	3.Витвицька Анна Іванівна	1928	04. 06. 1925	20. 07. 1950	54 – 1а, 54 – п25 років	13053 – пЗв’язкова
	4.Василишин Іван Михайлович	1921	18. 02. 1950	25. 03. 1950	20 –54 - 1а – п25 років	23239Уч. УПА	Зв. 28. 07. 1956
	Галущак Олена Михайлівна*	1904	15. 06. 1950	20. 07. 1950	54 – 1а, 54 – п25 років	13053 – пЗв’язкова
	Галущак Марія Василівна*	1930	04. 06. 1950	20. 07. 1950	54 – 1а, 54 – п25 років	13053 – пЗв’язкова
	Галько Федір Васильович*	1899	28. 04. 1945	12. 07. 1950	54 – 1а, 54 - п	12216 – пСпівуч. УПА
	Гайдей Марія	1921	1950	1950	10 років	Зв’язкова	1956
	Григораш Михайло Іванович*	1915	03. 03. 1945	09. 04. 1945	54 – 1а, 54 – п10 років	14186 – пНаціоналіст	20. 04. 1956
	Демків Василь	1927	28. 04. 1945	12. 07. 1945	10 років	Уч УПА	Не повернувся
	Зрайко Йосип Іванович*	1922		20. 11. 1945	54 – 1а	Уч УПА	Зв. 28. 04. 1956 з Воркути
	Кругляк Катерина Василівна	1925		1946	10 років	Зв’язкова	Зв. 1955
	Кругляк Микола Опанасович	1962		1946	10 років	Зв’язкова	Зв. 1955
	Кавака Олекса Михайлович	1815				Уч. УПА
	Кулиній Василь Михайлович*	1894	18. 07. 1950	28. 11. 1950	54 – 38 років	7481Нім. посібник	Зв. 1955
	Мокляк Михайло Олексійович*	1926	22. 11. 1946	27. 12. 1946	54 - 1а, 54 - п15 років	13765Уч. УПА
	Ношин Григорій Юрійович	1908		19. 12. 1944	20 років	Станичиий УПА	Загинув28. 05. 1946
	Соколовська Марія Федорівна	1923	05. 03. 1949	23. 06. 1949	54 - 1а25 років	11362 – пСпівуч. УПА	Зв. 17. 08. 1956
	Фрикас Анастасія Володимирівна	1919	02. 11. 1945	20. 07. 1950	54 - 1а, 54 - п25 років	13053 - пЗв’язкова	Зв. 1957
	Храбатин Григорій	1907	28. 04. 1945	12. 07. 1945	54 - 1а, 54 - п20 років	7447 – пУч. УПА	Зв. 28. 04. 1956
	Храбатин Михайло Степанович*	1918	17. 06. 1945	10. 08. 1945	54 - 1а, 54 - п20 років	Уч. УПА	Зв. 1955
	Храбатин Олекса Семенович	1926	1947	1947	10 років	Уч УПА	Зв. 1955
	Юрків Василь Олексійович	1923	1950	1950	10 років	Уч. УПА	Зв. 1955
	Юрків Марія Олексіївна*	1926	1949	25. 01. 1949	10 років	54 - 1аЗв’язкова	28. 04. 1955
	Витвицький Дмитро	1923		1945	5 років	Уч. УПА	Зв. 1950
	Гайдей Марія	1917	1947	1947	10 років	Зв’язкова	Зв. 1956
	Панько Катерина	1921	1946	1946	25 років	Зв’язкова	Зв. 1955
	Світний Іван Олексійович*	1923	02. 11. 1945	19. 03. 1946	20 - 54 - 1б, 54 - п10 років	13904Уч. УПА	13. 08. 1956

* На 14 засуджених одержані дані від Служби Безпеки України (СБУ)

Невелика частина учасників УПА уціліла і уникнула арештів. Про декого з них згадувалось вище (В. Возняк, О. Храбатин, В. Семків та ін.). В УПА воював Василь Базилевич, 1918 р. н. За словами деяких опитаних, В. Базилевич служив і радянській владі та рахувався в УПА. Він придбав два томи "Історії дипломатії". Влітку 1947 року за попередньою домовленістю він здався енкаведистам. З Чорного лісу повернувся А. Ґрабко. Він викопав у горі (неподалік від своєї хати) криївку, де переховувався три роки. Потім легалізувався. За словами Ксенії Бернатович, в УПА перебував Іван Зрайко, 1922 р. н. Він був посильним і провідником. Деякий час переховувався у криївці. Потім легалізувався. Під одну з облав потрапили Василь Храбатин, Дмитро Витвицький та Дмитро Дебенко. Їх без суду завезли в Харків на тракторний завод. Там вони будували друкарню. В червні 1946 р. вони звідти втекли і переховувались у Вовчинці. Д. Витвицького заарештували вдруге і засудили на 5 років. В. Храбатин (1926 р. н. ) і Д. Дебенко (1922 р. н. ) згодом легалізувались. Григорія Храбатина (1924 р. н. ) теж заарештували під час облави. Коли його везли до Харкова, він зі Львова зумів втекти, а потім легалізувався.
Вихованець Данило Іванович (1905 р. н.) перебував в одній із боївок УПА. Йому вдалося поміняти прізвище і легалізуватись.
Дмитро Когут (1926 р. н.) брав участь у боях у Чорному лісі. Його мобілізували до радянської армії, але він з-під Львова втік і вернувся додому. Згодом перебрався до Придністров’я (біля сіл Зелене Устя, Межигір'я, Задарів та ін. ). Повернувшись, деякий час переховувався у Вовчинці. При спробі виробити військовий білет був мобілізований і служив у радянській армії на Далекому Сході (1950 - 1953). Микола Масник, 1923 р. н., перебував у Чорному лісі з В. Николюком.
Він розповідав, що їм доводилось дуже важко. Через певний час легалізувався.
У 1944 р. загинуло кілька хлопців при спробі розібрати міни. На території фільварку загинули Новицький Василь Михайлович та Бугай Василь Васильович. На пасовиську в Саймах - Йосип Григораш, 1936 р. н. , Іван Чагур, 1928 р. н., та Демків Михайло Степанович.
Уже на початку окупації Галичини ворог здійснив широкомасштабні репресивні дії стосовно родин учасниів УПА та тих, що їм допомагали. Вночі на Миколая 1944 р. були заарештовані два учасники УПА і вивезено 13 сімей. Нижче подаємо неповний список цих сімей.

Список репресованих (вивезених) 19 грудня 1944 р. в м. Сиктивкар та прилеглі до нього території Комі АРСР

№	Прізвище, ім'я та по батькові	Рік народження	Подальша доля
	Балан Ілько Васильович (ч)	1898	За словами Балан Анни, його закатували наглядачі.
	Балан Олена Іванівна (ж)	1902	Померла від тифу в 1945 р.
	Веретко Марія Семенівна	1915	Повернулась у 1947 р.
	Вихованець Анна Василівна	1910	Померла в березні 1945 р. від простуди.
	Галько Марія (м)	1908	Померла в 1946 р.
	Галько Анна Михайлівна (д)		Була в дитячому будинку, потім повернулась.
	Галько Ігор Михайлович		Там одружився.
	Гринишин Марія Іванівна (б)	1885	Померла в 1947 р.
	Ношин Анна Іванівна (м)	1912	Померла в 1948 р.
	Ношин Богдан Григорович (с)		Там одружився.
	Дебенко Параска Миколаївна (б)	1898	Померла в 1945 р від тифу.
	Кулиній Марія Миколаївна (внучка)	1938	Повернулась у 1947 р.
	Засядко Катерина Семенівна	1896	А. Литвин повідомила, що К. Засядко втекла з поїзда в 1945 р.
	Масник Олена Іванівна (м)	1890	Померла в 1946 р.
	Масник Марія Олексіївна	1912	Втекла в 1946 р.
	Новицька Марія Дмитрівна (м)	1918	Померла в 1945 р.
	Новицька Анна (д)	1936	Повернулась у 1949 р.
	Новицька Леся (д)	1944	Померла у віці 1 року.
	Григораш Анна Андріївна (б)	1889	Простудилась у вагоні і померла після приїзду.
	Григораш Варвара (м)	1936	Повернулася з донькою Катериною.
	Григораш Катерина (д)	1 рік

Скорочені позначення: (б) - баба; (т) - тато; (м) - мати; (с) - син; (д) - донька або діти; (ч) - чоловік; (ж) - жінка.
Про це виселення розповіли Анна Гайдей, Марія Яремин (з дому Кулиній) та Анна Литвин (з дому Новицька). А. Гайдей довідалась, що репресивники забрали її сестру Марію Веретко з дитиною. Вона змолола на жорнах трохи кукурудзи, зварила кулеші і понесла сестрі до тюрми. Їй вдалось побачитись із сестрою і домовитись, щоб забрати у неї дитину. Один дозвіл на це дав В. Бровчук, а другий вона випросила в райкомі (на Софіївці). Вона ще кілька разів приносила сестрі їжу і забрала в неї дитину. В час відправлення репресованих до станції Анна бачила, що спереду йшло кілька пар гуцулів у білих сорочках, зв'язаних по двоє. Вона зуміла передати сестрі харчі на дорогу. Разом із репресованими відправляли і засуджених.
За словами Марії Яремин (з дому Кулиній), на Миколая її мати пішла до церкви, а батько переховувався в криївці. Перед обідом до них прийшов десятник та чотири "стрибки" (бабинські) в кожухах і сказали, щоб їхня сім'я готувалась до вивозу. Її баба Параска Дебенко почала готувати, що могла. Непрохані гості довго чекали, а під вечір забрали бабу і восьмеро дітей та повезли до центру села. По дорозі люди села казали, щоб діти втікали, і забрали в баби найменшу дитину. Марія відмовилась залишити бабу. Їх повезли до тюрми. На щастя, вони взяли дві подушки, перину, дещо з готових харчів та мішок муки. Шостого січня їх відвезли до Хриплина і запхали в товарні вагони. Її матері якось вдалось передати через маленьке віконце трохи харчів. У вагонах було дуже холодно. Їсти давали дуже мало, і вони рятувались своїми харчами.
Посеред ночі їх висадили на сніг біля лісу. Чоловіки назбирали трохи гілок з дерев і розпалили багаття, яке було для них порятунком, бо до ранку замерзли б.
Вранці на санях під'їхали вартові і відвезли репресованих до довгого барака, в якому з обох боків були збиті на підвищенні по дві негибльовані дошки, що мали служити за нари (ліжко). Їсти майже не давали. Невдовзі в бараку виник тиф, що забрав життя багатьох людей, в тому числі і її бабу. Бабу завили в простирало і закопали в землю. Марію, як сироту, забрали в дитячий будинок, у якому було голодно і холодно. В їдальню ходили групами, і голодних дітей заставляли співати. Рятувала її молитва. Через два роки Марію відвезли до школи - інтернату. Там теж було важко. Після року навчання кілька дівчат запропонували Марії приєднатись до їх групи і просити директора інтернату, щоб він їх відпустив додому. Директор дав згоду, і група дітей у супроводі двох жінок виїхала до Галичини. Жінки їхали тільки до Стрия. Марію і ще одну дівчину з Букачівців ті жінки завели до поїзда і відправили до Станіслава. Тут вони до обіду блукали, а потім якась жінка вивела їх на дорогу до Вовчинця. Вдома ще боялись їм відчинити двері. Це було влітку 1947 року.