Багато старших людей наперед готувалися до смерті. Передчуваючи її наближення, сповідалися, приймали Святе Причастя.
Коли людина померла, то закривали дзеркала, зупиняли годинник, кликали старших людей, щоб її помити і нарядити. Мили переважно обличчя, руки та ноги. Покійника одягали в неношену або чисту білизну і чистий верхній одяг. На стіл спочатку стелять полотно або простирало і туди переносять покійного, підкладають під голову звичайну подушку з чистою наволочкою. Руки покійного кладуть на груди і вставляють три маленькі свічечки та хрестик або образок Ісуса Христа чи Божої Матері. Ноги зв'язують марлею або бинтом.
По боках стола ставлять чотири підсвічники зі свічками. У ногах кладуть миску або інший посуд зі свяченою водою, хрест і хліб. Одну - дві ночі біля померлого хтось `повинен бути. Ті, що приходять, спочатку моляться навколішки (тричі "Отче наш" і "Богородице..."), потім цілують хрест і вітаються з присутніми словами: "Слава Ісусу Христу". На вечір замовляють священика відправити панахиду. В день похорону знову відправляють панахиду у хаті, потім переносять покійного зі стола в домовину і виносять на подвір`я, тричі опускаючи домовину донизу над порогом. Тут священик виголошує прощу, закликаючи присутніх простити покійному можливі його провини. Потім тіло несуть або везуть до церкви, де відправляють ще одну панахиду, і несуть домовину на цвинтар. Там після короткої відправи родина прощається з померлим. Священик кропить свяченою водою яму, в котру опускають домовину, і запечатує гріб, відколупуючи потрошки глини з чотирьох боків могили. Присутні кидають грудки землі до ями, після чого робітники засипають її землею, вставляючи в головах хрест.
Заможніші селяни після похорону робили поминки (ритуальні обіди), на які запрошували близьких родичів, сусідів та тих, хто брав безпосередню участь у похороні. Такі поминки тривали недовго. Перед обідом і після всі молились. У кінці обіду співали "Вічная пам'ять".
Поминання померлих повторювали на 9 - й, 40 - й дні і через рік після смерті. У ці дні замовляли панахиду, а хто мав можливість - готував поминальні обіди.
Народні звичаї значно постраждали під час другої радянської окупації. Радянські ідеологи добре усвідомили, що націю найбільше зберігають народні звичаї. Тому вони всіма можливими методами старалися розхитати та змінити їх, у першу чергу релігійні обряди, які найбільш стійко зберігались. Викорінення їх здійснювали у першу чергу шляхом руйнування церков і символіки, репресій і знищення священиків та прямою забороною проведення релігійних обрядів, а також засилаючи своїх агентів під виглядом священиків. У Вовчинці була знищена капличка (Курисівка) та два хрести, що стояли біля доріг. Третій хрест, що стояв на подвір'ї Витвицького, вдалось врятувати. Учням і студентам забороняли святкувати релігійні свята. На Великдень заставляли працювати, особливо студентів.
Як не дивно, але саме релігійні обряди найкраще збереглися. Якщо раніше ходили до могил січових стрільців, то тепер ходять зі священиком та процесією до символічної могили борцям за волю України двічі на рік: у День незалежності України та на Покрови Божої Матері (покровительки українського війська та УПА).
У кращий бік тепер змінився обряд проведення Випускного вечора у школі. Спочатку випускники та їх батьки відвідують церкву, де відбувається св. Літургія за здоров'я випускників. По дорозі зі школи до церкви та з церкви до школи дівчата виконують ритуальний танець з рушниками. Більш різноманітно і цікаво випускники проводять сам вечір тут відбуваються вікторини, забави, конкурси.
Відновлено святкування св. Миколая у формі невеликих інсценівок, коли св. Миколай передає через ангелів дітям подарунки.
Тепер майже не проводяться вечорниці. Хати більше пристосовані для власного користування, ніж для суспільного.
Найбільших змін зазнав весільний обряд. З попередніх ритуалів мало що залишилося. Описаний вище обряд протримався приблизно до 70-их років. У багатьох селах нашої області у весільний обряд вклинилось російське "горько", яке переклали на "гірко" з відповідними приспівами. Публіка не тільки заставляє молодого кількаразово цілувати молоду, але й дружбу - дружку, старосту - кухарку, сватів - між собою.
Більшість людей шкодує за старими часами. Хоч тоді жили бідніше, зате веселіше.