Напередодні Різдва (6-го січня) господиня готувала 12 пісних страв, з яких обов'язковою була кутя як символ урожаю, приготовлена із звареної пшениці, тертого маку та меду. Господар у цей день упорядковував господарство, добре годував худобу, а коли смеркало, вносив до хати сніп жита або вівса ("дідуха"), вітався з господинею словами "Дай, Боже, здоров'я" (а вона відповідала: "Помагай Біг"), ставив дідуха в один із кутів кімнати ближче до стола. Потім приносив оберемок сіна і віншував свою родину словами : "Віншую вас з цим новорожденним Ісусом Христом, який у яслах лежить, поблагословив увесь світ, наш дім, що зичу. то віншую". Господиня із цього сіна плела віночок і клала на стіл, а решту під стіл як символ того, що Христос народився на сіні. На віночок кладуть миску або макітру з кутею. Трошки куті набирають в окрему миску для душ померлих і ставлять біля неї одну або декілька ложок.
Господар набирав пригорщу горіхів і кидав на долівку. Діти накидадалися на горіхи, а господар промовляв: "Щоб так скакала худібка, як скачуть діти за горіхами". Запалювали свічку, усі молились і сідали до вечері. Господар набирав в ложку куті і кидав до стелі. Якщо кутя на стелі утворювала невеликий круг, то мали триматись купи домашні тварини, а в пасічників - бджоли. Потім набирав другу ложку куті, промовляючи: "Господи, Боже, благослови, щоб ми дочекали віднині за рік і до ста літ". Усі їли кутю, голубці, вареники..., 12 страв.
Після вечері співали релігійні та нерелігіцні коляди. Запам'яталась нерелігійна коляда:

За воротами на муравонці,
Зеленій, зеленій,
Яблуня червоні яблука зродила,
Там дівчина яблука вержить.
Вийшов до неї батенько єї:
 - Ой доню, душко, звержи яблушко!
 - Ні, вам не звержу. бо милому держу!

Далі по черзі до неї виходять мати, сестра, брат, але вона всім відповідала:

 - Тобі не звержу, бо милому держу!

Нарешті приходить милий і говорить:

 - Мила душко, звержи яблушко!
 - Ой, тобі звержу, бо тобі держу!

Так колядували і в багатьох інших селах західних областей України.
Після колядування дівчата брали кілька ложок, виходили на подвір`я та вдаряли одну об одну. Де загавкав собака, з того боку слід було чекати жениха.
Запалена свічка повинна згоріти до кінця.
Над ранком 7-го січня дорослі йшли на всеношну Службу Божу. Повернувшись додому, усі разом сідали до сніданку.
Після обіду ходили колядувати як діти, так і дорослі. В 20-ті роки хлопці із Курисівки ходили колядувати з шопкою. На польське Різдво колядували польською мовою у поляків, а на українське ходили до українців і колядували українською мовою.
У 30-ті роки українці продовжували ходити до поляків із шопкою, а в українців розігрували вертепні дійства [2].
Парубки та дівчата ходили колядувати на церкву, "Рідну школу", читальню. завжди починаючи від священика.
Колядників запрошував до себе і К. Ґальперн. Він добре платив. На Різдво ставив колядникам бочку пива і наймав музику. Після його смерті колядників приймав і його син Дольо.
На Різдвяні свята ходили в гості, переважно до близької родини. На третій день свят приходили до Стефанів. Прибулі гості обов'язково колядували.
В поляків був звичай вбирати на Різдво ялинку, який згодом перейшов і до українців (20-30-ті роки).