Культура проникає в усі сфери людської діяльності. Це культура виробництва, поведінки, спорту, побуту, культура розваг тощо. До культури поведінки слід привчати дітей від народження. Радянська влада за допомогою комуністичної партії насильно втручалась у діяльність художників, музикантів, співаків та ін., що приводило до вульгаризації культури. Пам'ятаємо неприємні радянські пісні, зображення радянської символіки, зокрема Леніна, на різних виробах, що викликало негативні емоції.
Люди частково пристосовувались до радянських порядків. Художники крадькома малювали те, що вони хотіли, і лише кілька творів радянського змісту для прикриття. Керівники хорових колективів готували першу пісню про Леніна або про партію, а інші співали такі, які користувались популярністю в народі.
Вовчинецький хор відродився в 1962 р. Спочатку ним керував Іван Ярошевський, а через кілька років – Михайло Григораш. Він був здібним диригентом, і про нього добрим словом згадував Ю. Гуцулів[2]. Він керував окремо змішаним і чоловічим хорами, а також церквним. Після його смерті (1980) хором керувала його дочка Надія Данишенко. З 1989 р. хор під назвою “Червона калина” виступав як у Вовчинці, так і за його межами: в Івано - Франківську, на святкуванні 1100-річчя Галича (1998) , на Тернопільщині, Рівненщині, Хмельниччині, Вінниччині та ін., а також у Каневі на могилі Т. Шевченка (подарували вишиваний рушник музеєві Кобзаря). Хор виконував багато патріотичних пісень, його учасники відважилися при раданській владі заколядувати “Бог предвічний” у драмтеатрі (1989) та виконати гімн “Ще не вмерла Україна” у філармонії (1990). При кількарічній відсутності Н. Данишенко хором керували наймані диригенти з Івано - Франківська (1994 - 1997).
 У 1974 р. було відзначено 500-річчя заснування Вовчинця. Святкування відбулося на стадіоні. Виступав хор учнів школи, хор сільської молоді, відбулись спортивно - розважальні ігри. З доповіддю виступив голова сільради М. Яцура.
З 1945 до 1951 р. у Вовчинці діяв духовий оркестр від спиртзаводу.
У 1951 р. був організований духовий оркестр на базі колгоспу, який проіснував до 1955 р. і брав участь у різних урочистостях.
До 80-х років на весіллях грав духовий оркестр із 5 осіб.
З 1950 до 1953 р. у селі діяв драмгурток. Майбутні аматори спочатку ходили в Станіславський драмтеатр набиратись досвіду та на консультацію, а потім самі почали розігрувати драматичні твори. До його складу входили Дмитро Світний, Дмитро Кулиній, Володимир Юрчишин, Анатолій Кулаков, Євгенія Чагур, Параска і Ганна Новицькі та ін.
Ставили п'єси "Безталанна", "Назар Стодоля", "Украдене щастя", "Сватання на Гончарівці" та "Лимерівна". Артистами були учителі школи та селяни. Вистави ставили у Вовчинці, Підлужжі, Угорниках, Микитинцях та деяких інших селах.
За пропозицією полковника Твердохліба ("Грома") в 1947 р. патріоти Вовчинця висипали символічну могилу полковникові Євгену Коновальцю. Організував цю акцію Іван Писаній ("Рулан"), майже всю ніч працювали Іван Бугай, Дмитро та Федір Витвицькі, Михайло Веретко, Дмитро Галущак, Антон Ґрабко, Григорій Гайдей ("Граніт"), Василь Галько, Василь Дебенко, Дмитро Когут, Іван Кулиній, Іван та Дмитро Лапінські, Михайло та Пилип Мокляки, Михайло Новицький, Григорій та Іван Храбатини.
На могилі закопали березовий хрест, виготовлений Іваном Олексійовичем Кулинієм, який привезли сюди на возі. За словами Г. Храбатина, до хреста прикріпили синьо-жовтий прапор. На наступний день окупанти підірвали цю могилу, відновлена вона була після досягнення нашої незалежності. Кілька осіб, які створювали цю могилу, згодом загинули.
Г. Храбатин (1924 р. н. ) продиктував неповний вірш, який раніше в його присутності декламував Г. Гайдей ("Граніт"):
Моя скорбота і печаль,
Я все життя з тобою жив.
Тужив на березі ріки,
Тужив на полі і в лісах,
Тужив очима в небесах.
Молоді роки вже пройшли -
Нема вже тих, що з нами йшли,
Про них я спогад бережу.
Про них я думаю,
Й за ними я тужу.
Тужив в кровавому бою ,
Де ступав в болоті та снігу.