При Австрії та Польщі у Вовчинці діяла практично одна партія - радикальна. Першим радикалом став М. Дебенко в 1904 р. Йому доводилося періодично відвідувати в Єзуполі осередок цієї партії під назвою "Хлопська Рада". Головою ХР був Мартин Королюк, заступником - Михайло Кавка, писарем - Петро Когутяк та шість осіб виділових, у числі котрих був М. Дебенко [1].
Радикальна партія, створена Іваном Франком та Михайлом Павликом, стояла на засадах державної самостійності України. Вона захищала інтереси робітників і селян, була близька до ідей соціалізму, вела опозиційну боротьбу спочатку проти гніту Австро-Угорщини, а згодом - проти шляхетської Польщі.
Радикали Єзуполя брали участь у діяльності товариств "Січ", "Просвіта", "Народна торгівля" та ін. В інших селах, крім Ямниці, слабо проводилась політична робота. Тому в газеті "Громадський голос" критикувалась пасивність деяких сіл...: "Се повинно дещо отямити гниляків з Вікторова, Вовчинець та Побережжя" [2].
24.02.1906 р. Хлопська Рада організувала під голим небом в присутності більш тисячі людей віче, на якому головував Зайнфельд зі Станиславова. Розглядалось питання про ставлення до виборчої реформи, стосовно запровадження рівних виборчих прав була підписана відповідна заява [3].
У травні 1907 р. відбулись вибори до австро-угорського парламенту. Українці Галичини та Буковини вибрали 34 парламентаріїв-українців, які могли скликати людей на віча, вести роз'яснювальну роботу.
12 лютого 1911 р. М. Кавку обрано старшиною повітової "Січі", Дмитра Стасинця з Павелча - кошовим, Д. Вітовського - писарем, д-ра Лева Бачинського - скарбником, а членами старшини - Семена Салигу з Вікторова, Василя Дейчаківського з Ямниці і Василя Дівнича з Крихівців, М. Дебенка з Вовчинця, Данила Гриніва з Микитинців і Василя Стасинця з Павелча. Це були передові люди того часу.
Під керівництвом посла Бачинського продовжувала свою діяльність Хлопська Рада, до якої було залучено багато поважних людей з навколишніх сіл [4].
М. Дебенко вирішив спростувати критику у названій вище газеті. Спільними зусиллями однодумців Йосипа Гайдея, Йосипа Чагура (каменярі), Григорія Новоґродського, Антона Світного та мецената Григорія Борисюка в 1911 р. був вимуруваний пам'ятник Тарасові Шевченку. Оскільки керівництво села не давало дозволу на його спорудження, то вони підготували все необхідне заздалегідь і вимурували пам’ятник уночі. Під барельєфом Шевченка був напис: "Встане Україна і розвіє тьму неволі, світ правди засвітить". У війну барельєф із написом зняли і заховали. В 1924 р. його встановили знову, але зі зміненим текстом:

"Учітеся, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь [5] (ФОТО 90 – 92).

Чагур Василь Іванович, 1930 р. н., твердить, що перший текст звучав так:

"Борітеся - поборете! Вам Бог помагає!...

При Польщі до Вовчинця ходили польські жовніри на стрільбище. Проходячи повз пам'ятник поетові, один з жовнірів підійшов до нього і почав довбати багнетом барельєф Шевченка.
Саме в той день жовнірів супроводжували два польські офіцери. Помітивши напад на пам'ятник, ці офіцери прикликали жовніра - нападника і побили його нагайками. Вони вміли цінити мистецькі пам'ятки. Другий напад був у кінці 80-х років за вказівкою когось із радянських керівників. Тоді було відбито боковини хреста. За Польщі цей пам'ятник був обгороджений дерев'яним парканом.
Після проголошення нашої незалежності пам'ятник було реконструйовано. Завдяки старанням тодішнього голови сільради Івана Новицького, Ярослава Храбатина і Ярослава Бажана було покладено новий хрест, підніжжя пам'ятника обкладено гранітними плитами, дерев'яну огорожу замінено на металеву.
М. Дебенко зробив ще одну корисну справу. Він у 1912 р. організував дуту музику (духовий оркестр). Спочатку інструменти брали в оренду, а згодом на зароблені гроші їх викупили [6].
В оркестрі брали участь біля 30 осіб. Серед них - Михайло Дебенко, Михайло Витвицький, Михайло і Дмитро Веретки, Григорій Бажан, Василь Возняк, Василь, Михайло і Микола Ушки, Антон Світний, Василь Масник та інші. Вони грали на різних визначних подіях, празниках, забавах та похоронах як у своєму, так і в навколишніх поселеннях, у тому числі в Станиславові.
Цей оркестр, мабуть, був найсильніший на Станиславівщині. Оркестровці мали навіть однаковий мундир. У 1914 р. на запрошення львівського "Сокола" прибули до Львова на святкування його ювілею. Оркестровці змушені були перервати час перебування у Львові у зв'язку із вбивством у Сербії Франца Фердинанда, намісника цісаря.
Згодом М. Дебенко залучив до радикальної партії Григорія Борисюка, Миколу Возняка, Семена Веретка, Миколу Мокляка, Михайла Каваку та інших.
При Польщі кількість членів радикальної партії збільшилась до десяти. Її керівником став П. Галущак, який одночасно, таємно, був членом КПЗУ. Через це вовчинецька радикальна партія наблизилась за ідеологією до соціалістичної та комуністичної партій.
Приблизно в 1926 р. було створене спортивно - політичне товариство "Каменярі", яке ідеологічно було близьким до радикальної партії.
Каменярі виступали за пробудження свідомості і патріотизму українців. Всі вони передплачували щотижневу газету "Наш прапор". Окремі з них намагалися придбати книжки українських письменників, портрети Т. Шевченка та І. Франка, а також деякі картини, в тому числі "Бій під Крутами". Газета "Наш прапор" висвітлювала політичне, економічне, громадське і духовне життя українців, що жили під Польщею. В ній була постійна рубрика з цікавими оповіданнями. Зокрема, в оповіданні “Під ярмом” ішлося про визвольну боротьбу, в тому числі про підпільну боротьбу болгарського народу проти турецьких окупантів. В оповіданні "Іван Дубина" оспіваний герой, який боровся проти злодіїв, зв'язаних з місцевою поліцією, і завдяки своїй фізичній силі та винахідливості зумів їх перемогти; герой оповідання "Іван Довбня" активно боровся з більшовиками на Україні в 20-ті роки. Цю газету з нетерпінням чекали. І як тільки її приносили, то сходились сусіди, а хтось голосно її перечитував. Були випадки, коли польська цензура конфісковувала окремі статті. Тоді на чистому листкові було написано: "конфісковано".
До "Каменярів" належали Іван Базилевич, Іван Возняк, М. Витвицький, Михайло Бернатович та ін.
У 30-ті роки почала зароджуватись ОУН, яка знаходилась в глибокому підпіллі. Її членами стали М. Бернатович, Д. Бойко, В. Бугай, Г. Гайдей, Михайло Засядко, які згодом очолили боротьбу з німецькими та радянськими окупантами.
Під час другої радянської окупації кілька осіб вступили до КПРС (переважно вимушено).
Після досягнення нашої незалежності створились умови для вступу в різні партії та організації, яких нараховується більше ста.
Вникнути в суть кожної з них дуже важко. Найбільш відома суть комуністичної партії та близьких до неї - це всіма можливими методами відновити СРСР.
У Вовчинці теж було зорганізовано декілька партій, які на виборах голосували по-різному. Але найбільший вплив мав Народний Рух України (НРУ), кількість членів якого тут становила (8 осіб). НРУ виник ще до проголошення незалежності України. Його головою був Володимир Клюс, а заступником Василь Веретко. НРУ активно включився в процес демократичних перетворень та відновлення пам'ятних дат. З його ініціативи відновлено і освячено хрест на символічній могилі Євгена Коновальця; створено символічну могилу борцям за волю України, що полягли в боротьбі з двома тоталітарними режимами. Найактивніше працювали: член НРУ Володимир Гавдяк (каменяр), Михайло та Григорій Храбатин, Василь Веретко, Ярослав Кулиній, Петро Витвицький, Ілько Ушко, Іван Масник та ін. Щоб зібрати гроші на цю могилу, сільська молодь під керівництвом НРУ два роки колядувала на Різдвяні свята. Клюс недовго очолював НРУ, і важелі керівництва взяв В. Веретко. Він створив вітрину для періодичного висвітлення газети НРУ, розповсюджує цю газету серед мешканців Вовчинця. У школі він виготовив стенд про С. Бандеру. Переважно з учителів створена Народно-демократична партія, яка налічує 15 членів.
Відновив свою роботу Союз українок, який очолює Христина Бажан. Членкині є практично учасниками хору, яким керує активістка Юрчишин Ганна Михайлівна Союз українок займається культурно-просвітницькою і благодійною діяльністю. Членкині відвідують військовослужбовців, ветеранів праці, приймають дітей, що приїжджають на Різдвяні свята з Луганщини тощо.
Спроби створити у Вовчинці інші партії не мали успіху. Але політикою цікавляться багато вовчинецьких людей (ФОТО 93-95).