Надзвичайними вважаються події, які важко або неможливо пояснити земними законами. В них беруть участь невидимі істоти, які можуть втілюватись в людину або тварину або імітувати втілення, подібно гіпнозу. Часто в цих подіях беруть участь душі померлих та утоплених. Однак є багато випадків коли зображення і звуки не пов'язані з душею. Іван Бурдак пояснює такі явища псевдозображень та псевдозвуків енергетичною репродукцією, в якій бере участь негативна енергія, під впливом якої здійснюється трагедія. Репродукованими можуть бути не тільки люди, але й коні, корови, собаки, коти, птахи та ін. [1]. Багато минулих та майбутніх подій відображаються у снах.
Розповідь перша Анни Зрайко.
Після закінчення Першої світової війни, з італійського фронту повертались три українські вояки. По дорозі через Югославію вони вирішили попроситись заночувати. Багато людей відмовляли їм у цьому. Тільки в одній хаті їм висловили співчуття, але сказали, що у їхній кімнаті щось кожної ночі воює. Бувалі вояки дали згоду там заночувати. Вони полягали спати, але у 12 - й ночі їх розбудив тріск. Один з подорожніх промовив: "Всякоє диханіє хай хвалить Господа". Йому відповіло: - І я хвалю. - Що душа потребує? - Спокутувати гріх. - А який саме гріх? - Я відмовився на Великдень вранці підголити одну людину. - А як душа може спокутувати цей хріх? - Мені треба підголити одну людину. - Тоді голи мене. Бешкетник підголив його і сказав, що покидає цю кімнату і більше не буде нікого тривожити. Вранці подорожні розповіли господарям про нічну пригоду і на підтвердження показали поголену бороду. Господарі подякували подорожнім і дали на дорогу трохи харчів.
Розповідь друга Анастасії Костишин.
Свідком незвичайної події був А. Слижук, якого запросили до Чернієва будувати церкву. В робочі дні Слижук там перебував на квартирі, а на неділю приходив додому. Одного разу в понеділок вранці він ішов понад Бистрицю Надвірнянську до Чернієва. Неподалік Чернієва до нього приєднався другий подорожний і запитав Слижука куди він іде? Слижук відповів, що йде до того господаря, в якого він квартирує. Попутник повідомив, що і він туди йде. Слижук поцікавився, з якою метою він туди йде. Той відповів, що йде по сина згаданого господаря і що той син повинен ранком утопитись. Після цих слів попутника не стало. Слижук почав бігти, щоб попередити того сина. Син саме виїхав з кіньми і направився до Млинівки. Слижук почав кликати його, щоб той зачекав. Але він махнув рукою сказавши:"Я зараз!" Тільки він в'їхав в Млинівку, як кінь спіткнувся і він впав у воду та утопився.
Розповідь третя і четверта Парані (з дому Витвицька).
Там де тепер подвір'я школи, раніше проживала багата сім'я. Члени цієї родини час від часу мили металеві гроші і сушили на сонці. У них був розкішний сад, який приваблював хлопців з бідніших сімей. Якщо якийсь хлопець перелазив через паркан до саду, то він міг нарвати яблук, але не міг вибратись з саду. Ранком до нього підходив господар з прозвищем "Жир", заставляв витрясти яблука і відпускав до дому. Казали, що "Жирові" по наслідству дістався домовий, який стеріг все обійстя (господарство). Мати Парані навіть бачила цього домового у вигляді невеликої тварини, схожої на вівцю. В Жира була служниця Матроня, яка кожного дня годувала домового несоленою їжею. Якось одного дня вона забулась і посолила їжу. З того часу домовий збунтувався і почав у хаті бешкетувати, особливо вночі. Не допомогла ні поліція, яку викликали на ніч до хати, ні освячення подвір'я і хати свяченою водою (дехто вважає, що домовий на той час заховався у туалеті). Тоді Жир поїхав за порадою у гори, до мольфара. Домовий супроводжував його. Коли Жир зійшов на станції, а це було під вечір до нього підійшов солідний пан і запропонував йому заночувати у солідному готелі. Коли Жир проснувся, то побачив, що він спав на смітнику. Мольфар сказав Жирові, що скоро помре його син і що життя його сім'ї на тому місці не буде. Трьом його дочкам мольфар допоміг вижити, але місце проживання вони мусіли поміняти. Сам Жир виїхав за кордон в еміграцію.
При Австрії була паромна переправа через Бистрицю між центром села і Зарікою. Один чоловік затримався допізна в центрі села. Підійшовши до переправи, він почав кликати, щоб подали паром з того берега. Невдовзі він побачив, що паром рухається в його бік, але докруги нього було багато людських голів. Він злякався і вернувся до знайомих в яких заночував.
Розповідь п'ята і шоста Йосипа Зрайка.
В однієї жінки на Курисівці помер чоловік. Після смерті його душа відвідувала щоночі дружину. Дружині чомусь це не сподобалось і вона вирішила не пустити його до хати і на подвір'я посипавши все диким маком. Неподалік цієї хати сиділи хлопці і жартували. Вони побачили вигляд померлого чоловіка і почули як він прохав: "Параню відкрий!" Хлопці почали глузувати з нього і він зник. Але за кілька хвилин до них став наближатися жандарм. Хлопці полякались і почали втікати - хто куди.
Одного вечора хлопці сиділи у лузі неподалік ріки. Пізно ввечері почувся плач дівчини, який тривав досить довго. Хлопці стали кепкувати з того плачу. Плач затих, а хлопців щось почало роззувати і кидати черевики досить далеко від того місця, де вони сиділи. Довелось хлопцям покинути те місце.
Розповідь сьома Івана Возняка.
Однієї ночі, коли Возняк виїхав з дому на коні, щоб його попасти, на виїзді із села утворилась широка брама - арка. Він проїхав через цю браму, доїхав до пасовиська, спутав коня а сам приліг, щоб задрімати. Коневі щось не давало пастись, а Возняку задрімати. Прийшлось розпутати коня і їхати до дому. Вдома він загнав коня до стайні, а сам поліз на стрих (горище) стайні спати. Тільки він ліг, як щось вдарило по блясі. На цьому все скінчилось.
Розповідь восьма самого учасника незвичайної події Василя Витвицького.
Одного разу ввечері він йшов з міста до дому. По дорозі був відкритий люк над каналізаційною трубою і він потрапив у цей люк і в каналізацію. Каналізаційна рідина понесла його за течією. Над наступним люком він зачепився на якийсь виступ і закричав: "Боже рятуй мене!" В цей час мимо проходив глухий чоловік. Однак він почув крик і закликав людей на допомогу. Василя витягнули з каналізації, але стресовий стан відбився на його здоров'ї.
Розповідь восьма Марії Дебенко (з дому Возняк). Сон і дійсність.
Одного ранку моя мати встала і сказала усім у хаті, що їй приснився страшний сон. Що до неї принесли хлопа в білій вереті і закривавленого. У відповідь її син Василь промовив: "Е, щото вам снилося? То мені снилося: Що я лежу на столі і бачу через вікно, як ви плачете". Це було за два тижні до вбивства Василя Возняка.
Розповідь дев'ята Івана Костишина.
Одного ранку проснулась мати Івана Настуня і сказала синові Івану, що їй приснився Володимир Николюк і сказав, що його оженили в с. Остриня біля млина, тартаку і цегельні. Вона зрозуміла, що його там вбито. Іван прийшов на роботу і зразу запитав одного робітника з с. Острині Тлумацького району, чи не знає він про вбивство там одного хлопця із Вовчинця. Той відповів, що дійсно недавно біля млина, тартаку і цегельні три хлопці відстрілювались від енкаведистів, поки вистачило їм патронів. А тоді самі собі заподіяли смерть. Могили там не залишилось, оскільки їх енкаведисти забрали з собою і кудись повезли.
Подібних оповідань автор чув дуже багато. Але всіх їх описувати не має рації і потреби.