Останнім князем у Галичині був Юрій ІІ, якого отруїли бояри (1340) за те, що сприяв збільшенню кількості чужинців в Галичині.
Обезголовлену Галичину прагнули завоювати Польща, Угорщина і Литва. Найбільш настирливим був польський король Казимир ІІІ, йому вдалось двічі пограбувати Львів (1340, 1349). З 1370 до 1387 р. Галичина опинилась під владою угорсько-польського короля Людовика. Враховуючи, що йому буде важко протистояти галицьким боярам, він вирішив залишити галичанам їх самоуправу, а управителем назначив поміркованого польського князя Владислава Опільського, котрий поводився як незалежний господар і навіть карбував гроші з галицьким державним гербом - левом.

За князювання В.Опільського життя в Галичині стало більш спокійним, у зв'язку з чим сюди прибували не тільки поляки, угорці і німці, але і українці, які могли перебратися сюди великою групою з Придніпров'я, де на них часто нападали татари.

За архівними даними, с. Вовчинець, а також сусідні села Підлужжя, Угорники, Добровляни, Стриганці і Драгомирчани засновані в 1378 р. [1]

Не виключено, що названі села були засновані раніше.

В окремих місцях сучасного Вовчинця ріс густий дубовий ліс. Ще й тепер вода вимиває куски дубів біля трьох штучно створених озер. Дуби росли і в інших місцях: неподалік від с. Княгинина і колишнього с. Заболоття [2]. Місцями були чагарники, а поблизу гирла рік простягались зарослі лоз та ожини сизої.

На цій території водилось багато вовків, і тому її , а згодом і село назвали "Вовчинець"[3].

Тут ще донедавна було багато ставків і боліт. Поряд зі Станиславовом було урочище, що називалось "Ставищі". Там знаходилось декілька ставків, тепер на цій території - швидка допомога, городи людей та інші об'єкти. Тут заплановано побудувати церкву.

Болота були майже навкруги майбутнього фільварку. Те місце, де тепер теплиця, називалося "Мочір". Болотисті місця були поруч з болотистими полями під назвою "Нива" тодішнього с. Заболоття, які припиралися до границі Вовчинця.[4] Поруч із цією Нивою протікав потік 1, що брав початок із джерела, яке знаходилось поблизу сучасної вул. І. Макуха. Далі цей потік плив через Майзлі, поряд із сучасною Софіївкою , через Вовчинець і впадав у р. Бистрицю.

Тепер цього потоку немає, а в кінцеве його русло впадає вода із підземної каналізаційної труби, що на вул. Потічній. За 500 м перед Софіївкою, з лівого боку цього потоку, було джерело з приємною на смак водою, яке знищив радянський генеральний план будівництва в цьому місці житлового масиву. Течію згаданого потоку можна побачити на карті Івано-Франківська за 1988 р. та кадастрових картах Вовчинця, про що буде нижче.

Ріка Бистриця Надвірнянська мала раніше два русла. Одне протікало приблизно там, де зараз, а друге відділялося від основного приблизно там, де зараз знаходиться край будинків "Каскаду". Пізніше по більшій частині того русла протікав потік 2 через каскад вибоїн старого русла у вигляді ставків. Деякі з них мали свою назву. Так, Вікно містило глибоке джерело лійкоподібної форми глибиною близько трьох метрів. Воно давало початок потокові 2. На схід від Вікна росло багато вільх, і тому те місце назвали "Вільхи". Довгий ставок, що знаходився поруч із дорогою до с. Підлужжя і закінчувався біля хати Леопольда Бернатовича, мав назву "Стадниця". В усіх ставках водилась риба.

Пізніше тільки при великих повенях води основної ріки проривалися в це русло. Бистриця Солотвинська теж мала друге русло, яке протікало постійно або періодично по території сучасної Занитечі. Теперішня вулиця Лугова та спортивна площа теж раніше були затоплені водою.

Під горою, яка називається Вовчинецькою, Бистриця Надвірнянська з'єднується з рікою Вороною, а дальше, за Вовчинцем, - з Бистрицею Солотвинською.

На Вовчинецькій горі було близько половини вовчинецьких полів і ліс у формі широкої похилої смуги, що тяглася від Вовчинця повз села Ямниця, Тязів і Сілець.

На Вовчинецьких горах життя зародилось ще в кам'яну добу. Так, Ярослав Пастернак твердить, що у Вовчинці були печери, в котрих знайдено кераміку бронзової доби (1000-800 рр. до Христа) [5]. На думку І. Кочкіна, біля сіл Вовчинець і Підлужжя існували різні за часом поселення. В урочищі Над гумнищем відкрито поселення "Підлужжя 1" , що існувало в пізньому палеоліті (30-13, 5 тисячі років тому), члени якого залишили знаряддя виробництва з патенізованого кремнію. Наприкінці кам'яної доби тут "гостювала" група людей високої культури, що вміли обробляти кремнієві камені. В енеоліті (енео-мідь, літос - камінь) у даних місцях побувало плем'я трипільців. За 500-1000 років до н. е. тут поселились представники голіградської групи культури фракійського гальштату. Про них свідчать уламки випалених із глини грубок, горщиків, в тому числі зроблених за допомогою гончарних кругів. Знайдені точильні камені та зернотерки (40х250 см). В урочищі Кам'яне знайдено поселення "Підлужжя 2" з шарами пізнього палеоліту та культури фракійського гальштату. В урочищі Гора відкрито двошарове поселення "Підлужжя 3". Племена трипільської культури та доби раннього заліза поселялись навіть на лівому березі Бистриці Надвірнянської, неподалік від гори [6].

На Вовчинецькій горі, навпроти Ямниці, була печера під назвою "Монастир". У ній знайдені знаряддя праці та прикраси, ножі, нуклеуси, скребачки, кістяні шила, глиняне намисто і ліплений вручну посуд [7].

Ряд речей прадавньої і давньої культур знайдено на Вовчинецьких горах: напроти Єзуполя [8], в селах Рошнів [9] та Узин [10].

За народною легендою, з північного боку с. Колодіївки існував замок боярина Федька, а біля нього - поселення Федьково, яке згодом зруйнували татари [11].

На вовчинецькій "Стінці" була печера, що мала другий вихід. У ній за 20 м від входу хлопці-пастухи бачили кам'яні стіл і лавку. Місце навкруги входу в печеру називалось "Городище", що означало захищене місце [12].

Отже, на спільній горі життя проходило з давніх-давен. Одні поселення зникали (мабуть, були знищені ворогами), а інші появлялися на тому ж місці або неподалік.

Поселення, про які згадувалося вище, спочатку розмістились на тому місці, де тепер центр села, яке було захищене з трьох боків ріками, а з четвертого - болотами та потоком І.

Перші поселенці змушені були виконати великий обсяг робіт: розчистити площу під будівлі та городи, зробити дороги, рови і канави для відведення дощової, талої та болотної води. Одночасно або дещо пізніше виникло поселення між Бистрицею і горою, що дістало назву "Заріка". Його члени могли спочатку розміщуватись у печерах гори. Тут були сприятливі умови для мисливства і рибальства. Для розвитку хліборобства потрібно було розчистити значну площу від каміння і чагарників, а також осушувати болота.

В той час селяни в основному сіяли жито, пшеницю, просо і коноплі.

В кожному тодішньому поселенні були свої ремісники. Це в першу чергу будівельники, гарбарі, лимарі, кушнірі, ткачі, кравці, шевці, ковалі, столяри та ін.

Селяни в основному виготовляли для себе все самі. Не було тільки солі, нафти, заліза, тонких виробів з вовни та деяких інших речей.

Продавали вони зерно, м'ясо, олію, полотно та ін.

Неподалік від центру села була площа, куди старші люди сходились на раду (польською мовою - сейм), а молодь - на забави. Це місце і прилеглі до нього території згодом назвали "Сайми", а місце, де була занижена течія ріки Бистриці Солотвинської, - "Занитеча".

В княжі часи та ще деякий час опісля існувало "руське право" - самоуправа. Тоді громада на вічах сама вибирала собі голову - тіуна, або отамана, та інших урядників , ділила землю між собою, розсуджувала різні суперечки та чвари.