Польська верхівка, як правило, несла військову службу і звільнялась від податків. Найчисленнішою була шляхта, яка володіла землею, керувала державними урядниками і судами, мала своїх послів у сеймах, що обмежувало владу короля.
Середня шляхта посідала окремі маєтки і володіла одним або декількома селами (роди Гедзінських, Дідушицьких, Яблонських та ін. ). Вона брала участь у сеймах, збирала податки, мита, боролась з опришківським рухом, орендувала землі в магнатів. Сюди належали й українці - колишні бояри.
Дрібна шляхта складалась переважно з українців. Вона платила певний податок (чинш), могла орендувати землі, займатись промислом і торгівлею.
У кожному великому селі була церква і священик, котрий володів певним наділом землі. Священики-католики звільнялися від панщини і чиншу, а православні - сплачували його. Значна частина священиків займалася просвітництвом серед селян і відстоювала їхні інтереси.

Магнати і шляхта практикували ведення фільваркового господарства, що ґрунтувалось на обробітку землі і утримуванні тварин. З часом кількість фільварків зростала.
За нових порядків селян ділили на вільних і невільних. Вільні були привілейованішими, мали більші наділи землі, платили меншу данину. Сюди належали голови громад, отамани, тіуни, солтиси, корчмарі та деякі ремісники. До невільних відносились каланники, що мали своє господарство і не могли вийти з села, ординці, що возили пошту, а також служки, котрі користувалися рештками руського права.
Польська влада поступово впроваджувала панщину як безплатну форму праці на пана. Офіційна панщина проголошена з 1518 р., але насправді вона запроваджувалася раніше і поступово набирала більш виснажливих і жорстоких форм. Якщо в ХІV ст. селяни платили по 1 гривні чиншу, давали дві мірки жита, 2 курки, 12 яєць, 2 гроші подимного і відробляли 14 днів панщини на рік, то під кінець ХV ст. панщина складала уже 56 днів на рік, натуральна сплата збільшилася вдвічі. Розширився і перелік товарів для здачі.
У ХVІ і ХVІІ століттях виникли особливі категорії кріпаків: “дворишні”, що мали двір, "ланники", що мали лан землі, "тяглі", які мали воза, плуга і чотирьох волів. Відповідно існували категорії: "півдворишні", "півланники", "півтяглі". "Осілі" сиділи на старих місцях; "данники" платили данину; "роботні" виконували різні панщизняні роботи , "нероботні" мандрували від села до села. "Огородники", або загородники, - це сільська старшина, ремісники, дрібна обслуга. Вони могли мати город, корову, вола, свиню. "Халупники" мали хату, але не мали землі; "комірники" жили в чужих хатах або при дворі. "Підсадки" мали небагато землі і ділились на "тяглих" і "піших". Огородники, халупники, комірники, підсадки та деякі інші відробляли 1-2 дні панщини на тиждень.
В окрему групу входили сільські ремісники, число яких постійно збільшувалось. Вони мали невеликі городи і обслуговували шляхетські і селянські господарства. Частину заробленого віддавали як повинність.
Пришельці з Польщі поступово замінювали руське право на польське, німецьке і волоське. Найгіршим було польське право, за яким феодал сам вирішував долю селян або призначена ним керівна особа.
За німецьким правом адміністратором і суддею був солтис. Він розділяв між поселенцями куплені землі, визначав розміри десятини, розподіляв повинності.
Волоське право містило частину руського права, а управителями були й українці. Керівником був князь або крайник. Адміністративні і судові справи вирішувались на зборах двічі на рік. Волоське право зберігалось у прикордонних селах, а згодом занепадало.
В кінці ХVІІ та у ХVІІІ ст. здійснювалась найжорстокіша експлуатація селян, внаслідок чого вони переходили в села, де було трохи легше, або приєднувались до опришківських загонів та козаків [2].
Перше повстання проти польських гнобителів відбулося під проводом Мухи (1490-1492). Повсталі захопили Снятинщину, Коломийщину, Галич, але під Рогатином були розбиті. Наступне повстання під проводом козаків почалось із Поділля. В 1648 р. значна територія Галичини повстала під керівництвом Семена Височана з осередком в м. Отинії [3]. Цілком можливо, що в цьому повстанні брали участь і селяни Вовчинця.
У 1662 р. біля Вовчинця почалося будівництво міста Станиславова, в якому брали участь майстри з сусідніх сіл [4]. Як будівельний матеріал використовували гіпсові камені із Вовчинецької гори (їх згодом було видно в фундаментах багатьох будинків).
У вересні 1676 р. турки і татари оточили Станиславів і знищили його східну і південну околиці [5]. При цьому скрутно було і селянам Вовчинця. Можливо, вони рятувались у печерах та лісах.
У 1707-1708 рр. у Станиславові побували українські козаки, які тимчасово припинили польські порядки [6]. Їх присутність і вплив поширювались на навколишні села.